Любов дика та прекрасна

Вона розсміялася.

— Добре, мій коханий, але мені знадобиться свіжий одяг. Моє все зношене, і я не хочу осоромити тебе.

— Зазирни до скрині біля дверей. Я привіз дещо зі свого останнього набігу.

Катріона була в захваті, знайшовши серед Босвеллових трофеїв шовкову білизну, кілька зелених бриджів із добре пряденої чистої вовни та півдесятка кремових шовкових сорочок із перламутровими ґудзиками. Був там і м’який коричневий шкіряний камзол із дрібними застібками з полірованого оленячого рога, оздобленими сріблом, а також широкий коричневий шкіряний пояс зі срібною пряжкою, цяцькованою топазами. За якусь хвилину Кат збагнула, що він замовив це вбрання саме для неї. Вона підвелася та, обернувшись, ніжно промовила:

— Ти такий добрий до мене, Босвелле. Спасибі тобі.

Він устав із ліжка.

— Я принесу тобі води, щоб помитися, — відповів він низьким голосом.

Вона перегородила йому дорогу. Ставши навшпиньки, обвила руками його шию й поцілувала. Босвеллові руки стали гладити її довгу спину та м'які, шовковисті сідниці.

— Господи, ах ти ж відьма! Не спокушай мене зараз!

Але нестримна жага вже опанувала його. Граф підхопив її на руки й поклав назад на ліжко. Його губи знову намацали жіночі вуста, його тіло ніжно оволоділо її тілом. Вона щасливо зітхнула, і Френсіс Гепберн тихо засміявся.

— Маленька відьмочко! Чом я ніяк не можу насититися тобою?

— А я — тобою, мій коханий, — пробурмотіла вона.

Потім вони заснули, а коли сонце підбилося вже височенько, знову прокинулися. Граф приніс води, і вони помилися. Підійшовши до маленької скрині, Кат узяла мереживну спідню білизну, сорочку, бриджі, жилет і пояс. Одягнувшись, вона завважила, що й Босвелл убраний відповідно. Графиня пов’язала волосся зеленою оксамитовою стрічкою, і Френсіс, усміхаючись, надів на її золотаву голову картатий гепбернський капелюшок.

— Тобі, кохана, знадобляться нові черевики. — Він занурився майже до дна скрині й витягнув пару чобіт, м’яких, немов вершки. — Іще є кілька шовкових мереживних нічних сорочок.

— Як ти це зробив, Френсісе? Як? — Вона натягнула чоботи.

— Я ж граф-чарівник, невже забула?

Сміючись, вони спустилися сходами й вийшли з хатини. Гнідий мерин Орел і великий темно-рудий Босвеллів жеребець Валентайн чекали на них. Закохані провели день, катаючись по Нортумбрійських пагорбах, що розмежовували Шотландію з Англією. Коли їх наздогнав голод, вони зупинилися в невеликому будиночку. Босвелла та його леді тепло привітали. Вони насолоджувалися чорним хлібом, теплим, щойно з печі, зі свіжим солодким вершковим маслом, запеченим кроликом і жовтневим коричневим елем.

— Ви тут на кордоні добре харчуєтеся, — завважила Кат до господині дому. У неї було на диво знайоме обличчя.

— Мій батько був останній граф Джеймс Гепберн, — засміялася жінка, яку Босвелл називав Меґґі. — Кузен Френсіс слідкує, щоб про нас добре піклувалися, еге ж, любий?