Єретики Дюни

Одраде не спускала пильного погляду з холодної зелені чотирикутника внизу під нею, де Шіана сиділа з однією із Сестер-навчительок. Сестра-навчителька була найкращою, точно припасованою до цього чергового етапу Шіаниної освіти. Тараза ретельно відбирала їх усіх.

«Ми ведемо далі твій план, — подумала Одраде. — Та чи передбачила ти, Мати Настоятелько, який знак може бути відтиснутий на нас через випадкове відкриття тут, на Ракісі?»

А чи було воно випадковим?

Одраде перевела погляд на нижчі дахи всього обширу центрального укріплення Сестринства на Ракісі. Яскраве світло полудня розпікало райдужні плитки.

«Це все наше».

Вона знала, що це було найбільше із посольств, яке священники дозволили у святому місті Кіні. Її присутність у цьому укріп­ленні Бене Ґессерит суперечила угоді, яку вона уклала з Туеком. Але це було ще до відкриття у січі Табр. Окрім цього, Туек насправді вже не існував. Той Туек, що марширував крізь священничі дільниці, був лицеплясом і грав у небезпечний маскарад.

Одраде повернулася думками до Ваффа, що стояв позаду неї з двома Сестрами-охоронницями. Чекав поблизу дверей до цього горішнього святилища в пентхаузі з вікнами з армованого пласкла, за якими відкривався гарний краєвид, та імпозантними чорними меблями. Превелебна Мати у своїх шатах майже зливалася з ними, тож гість бачив лише яснішу пляму її обличчя.

Чи правильно вона оцінила Ваффа? Усе було зроблено точнісінько згідно з ученням Міссіонарії Протектіви. Чи достатню щілину пробила вона в його психічному обладунку? Невдовзі він буде змушений заговорити. Тоді вона знатиме.

Вафф спокійно стояв на своєму місці. Одраде бачила його віддзеркалення у пласклі. Він не виказав розуміння того, що ці дві високі темноволосі Сестри стояли обабіч нього, аби запобігти можливому насиллю з його боку. Та, звичайно, знав це.

«Мої охоронниці, не його».

Стояв, схиливши голову, щоб приховати від неї вираз свого обличчя, та Одраде знала, що він почувається невпевнено. Хай там що, а це безперечно. Сумніви скидаються на голодних тварин, а вона неабияк попрацювала, щоб цей голод загострився. Вафф був твердо переконаний, що виправа до пустелі стане приводом для його смерті. А тепер дзен-сунітські та суфійські вірування запевняли його, що там він порятувався з Божої волі.

Хоча, безсумнівно, зараз Вафф наново переглядає свою угоду з Бене Ґессерит, нарешті розгледівши, як він скомпрометував свій народ, на яку страшну небезпеку наразив свою дорогоцінну тлейлаксанську цивілізацію. Так, його самовладання слабшало, та це могли розпізнати лише очі Бене Ґессерит. Незабаром настане час перебудовувати його свідомість за взір­цем, що більше відповідав би потребам Сестринства. А зараз дамо йому ще трохи поумлівати на повільному вогні.

Одраде знову глянула на краєвид за вікном, намагаючись розрядити напругу, пов’язану із цією затримкою. Бене Ґессерит вибрали місце для посольства з огляду на можливість масштабної перебудови, що змінила всю північно-східну дільницю старого міста. Вони могли тут будувати й перебудовувати на власний смак і з власною метою. Древні конструкції, спроєктовані з думкою про легкий доступ для пішоходів, доріжки, достатньо широкі для офіційного наземного транспорту, розкидані де-не-де площі, на які могли сідати орнітоптери, — це все змінено.

«Згідно з духом часу».

Нові будівлі стояли куди ближче до бульварів, обсаджених високими екзотичними деревами, що пихато поглинали величезну кількість води. ’Топтери витіснено з площ, тепер вони сідали на дахи вибраних будівель. Доріжки для пішоходів стикалися з вузькими пандусами, які прилягали до будівель. Усередині нових будинків були ліфти, доступ до яких давали монети, ключ або долонний ідентифікатор. Їхні палючі енергетичні поля маскувало темно-коричневе напівпрозоре прикриття. Ліфтові шахти, мов темні голки, протинали рівну сірість пласбетону та пласкла. Люди, невиразно видимі в цих трубах, справляли враження чогось нечистого, що переміщалося вгору і вниз у механічних ковбасах, цілковито чистих, на відміну від них.

«Усе в ім’я модернізації».

Вафф позаду неї ворухнувся і прокашлявся.

Одраде не обернулася. Дві Сестри-охоронниці знали, що вона робить, і не відреагували й знаком. Дедалі сильніша нервозність Ваффа лише підтверджувала, що все йде як слід.

Одраде не відчувала, що все справді йде як слід.

Витлумачила краєвид за вікном як черговий тривожний симптом цієї тривожної планети. Як вона згадала, Туек не схвалював модернізації цього міста. Скаржився, що необхідно знайти якийсь спосіб стримати її та зберегти давні орієнтаційні пункти. Його наступник-лицепляс продовжував цю суперечку.