Єретики Дюни

Теґ і Дункан, обидва важко озброєні, разом із Люціллою вийшли з не-кулі в найхолоднішу пору ночі. Зорі над головою були колючими, мов голки, повітря, доки вони його не сколихнули, — цілковито нерухомим.

У ніздрі Теґа відразу ввірвався гнилуватий запах снігу й надалі вже там переважав. Запах напливав із кожним подихом, а коли вони видихали, довкола їхніх облич здіймалася густа хмара пари.

Від холоду на очах Дункана виступили сльози. Коли вони готувалися покинути не-кулю, він багато міркував про старого Ґурні. Ґурні зі щокою, пораненою Харконненівським батогом з атраментової лози. «Зараз нам знадобилися б вірні друзі», — подумав Дункан. Не надто довіряв Люціллі, а Теґ був дуже, дуже старим. Дункан бачив, як Теґові очі блищать у зоряному світлі.

Перекинувши важезний древній лазеростріл через ліве плече, Дункан глибоко запхнув руки в кишені, щоб зігріти їх. Забув, як холодно може бути на цій планеті. Люціллі, здавалося, холод не дошкуляв. Очевидно, вона черпала тепло з якогось зі своїх бене-ґессеритських трюків.

Дивлячись на неї, Дункан усвідомив, що він ніколи особливо не довіряв відьмам, навіть леді Джессіці. Про них легко було думати як про зрадниць, позбавлених будь-якої вірності, окрім як своєму Сестринству. У них було стільки клятих таємних хитрощів! Хоча Люцілла вже облишила свої спокусницькі маневри. Вона знала, що його слова щирі та не розходяться з думками. Дункан відчував, як закипає її гнів. Хай собі закипає!

Теґ стояв нерухомо, пильно дивлячись уперед і прислухаючись. Чи слушно було покладатися на єдиний план, який вони склали з Бурзмалі? Вони не мали змоги повернутися. Невже минуло всього вісім днів, відколи вони зважилися на це? Здається, минуло більше часу, попри тиск приготувань. Він глянув на Дункана й Люціллу. Дункан ніс древній Харконненівський лазеростріл, довгу польову модель. Навіть запасний заряд був тяжким. Люцілла відмовилася від будь-якої зброї, крім невеликого лазеростріла, схованого за корсажем. Він годився лише на один маленький викид. Іграшка таємного вбивці.

— Ми в Сестринстві відомі тим, що йдемо до бою, озброєні тільки нашими вміннями, — сказала вона. — Для нас буде приниженням відступити від цього взірця.

А все ж вона мала ножі, сховані в піхвах на ногах. Теґ їх бачив. Ще він здогадувався, що ці ножі отруєні.

Теґ зважував у руці рушницю з довгою цівкою: сучасний лазеростріл у польовому стилі, який він приніс сюди з Твердині. Через плече була перекинута ще одна зброя, пара до тієї, що ніс Дункан.

«Мушу покладатися на Бурзмалі, — подумки казав собі Теґ. — Я його вишколив. Знаю його кваліфікацію. Якщо він каже, що цим новим союзникам можна вірити, то ми їм віримо».

Бурзмалі, вочевидь, не тямився від радощів, що його старий командир живий та в безпеці.

Але після їхньої останньої зустрічі випав сніг, і цей сніг лежав тепер довкола них, мов чиста дошка, на якій будуть записані всі їхні сліди. Вони не розраховували на сніг. Чи у Службі контролю погоди були зрадники?

Теґ здригнувся. Повітря було холодним. Цей холод відчувався як космічний, позапланетний, наче довкола них порожнеча, крізь яку на лісову галявину вільно потрапляє світло зірок. Слабке світло чисто відбивалося від покритої снігом землі та білої пороші на скелях. Темні обриси хвойних дерев і голі гілки листяних показували тільки свої білі розмиті крайки. Усе інше ховалося у глибокій темряві.