Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Хоча цей спосіб трактування проблеми — просто гарна вигадка, міські емісари дійсно, як і в 1928–1929 рр., грали вирішальну роль. Одначе на цей раз акції задумали надати більш планомірного і постійного характеру, аніж це було під час попередніх наїздів на село.

«Правда» писала з цього приводу, що уповноважених, яких партія посилала в 1928–1929 рр. на село з метою здійснення «соціального впливу», селяни називали «бродячими акторами». Вони мали справу з певною кількістю сіл, залишаючись у кожному з них стільки часу, скільки було потрібно, щоб забезпечити збирання певної кількості сільськогосподарської продукції. Постійними повноваженнями вони не наділялися. Цього разу було вирішено діяти шляхом максимальної концентрації сил. У здійсненні широкомасштабних планів, пов'язаних із колективізацією та встановленням вирішального контролю над селом, особлива роль відводилась «двадцятип'ятитисячникам» — робітникам-комуністам, мобілізованим партією у містах, на великих промислових підприємствах. Загальна кількість робітників, відібраних та направлених на село, перевищила 27 тис. Йшлося не про короткі наїзди, як це було раніше. Робітники мали залишитися в селах, щоб керувати ними. Перед відрядженням на місця призначення у січні 1930 р. «двадцятип'ятитисячники» пройшли двотижневий підготовчий курс. Спочатку передбачалося, що їхнє відрядження триватиме рік, пізніше цей термін було продовжено до двох років; нарешті 5 грудня 1930 р. ЦК ухвалив рішення вважати це відрядження постійним.

«Двадцятип'ятитисячникам» обіцяли платню 120 крб на місяць. Але вони не завжди отримували що суму. Група робітників, направлених у район В'язьми, в одному із листів нарікала на колгоспи, які не мають коштів, щоб платити їм, а це значить, робили висновок автори листа, що «ми повинні тікати додому». Офіційні документи переповнені їхніми скаргами щодо невиплаченої платні, завищених норм виробітку тощо. Деякі офіційні звіти досить реалістично описували реакцію селян на приїзд незваних «учителів». Зокрема, у них наводилися такі висловлювання: якщо робітник може правити рільничим господарством, пошліть нас керувати фабрикою; для чого нам присилають нових урядників, щоб експлуатувати нас? Автори звітів констатували, що «у деяких місцях ця куркульська пропаганда має успіх». Але навіть «двадцятип'ятитисячники» не завжди виправдовували покладені на них надії. Нерідко вони воліли завоювати «дешеву популярність» і «піддавалися споживацьким настроям відсталої частини села». Колгоспний центр нарікав на «двадцятип'ятитисячників», які протестували (цілком справедливо) проти реквізиції насіннєвого зерна, оскільки це загрожувало зривом посівної кампанії. Таких пропонувалося звільняти та виключати з партії. На середину лютого 1930 р. в села було направлено 18 тис. робітників-комуністів, із них 16 тис. безпосередньо в колгоспи. Майже третину з них довелося відкликати як таких, що не виправдали довір'я. На їх місце відбирали нових. У травні 1930 р. понад 19 тис. робітників працювали на селі, переважно головами колгоспів та на інших ключових посадах.