Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
— Але насправді ти так не думаєш, — сказала Сюзанна.
— Ні, не думаю. По–моєму, те, що відбувається, — це щось складніше, ніж звичайні спогади.
— То як, ви з братом ходили до того будинку? — спитав Роланд.
— Еге ж… я його вмовив.
— І там щось сталося?
— Ні. Але було страшно. Деякий час ми стояли і дивилися на нього. А Генрі мене підколював… казав, що змусить піти і взяти звідти щось на згадку. Але я знав, що це він просто дражниться. Він так само боявся того будинку, як і я.
— І це все? — спитала Сюзанна. — Тобі просто сниться той будинок і як ви туди йдете? Маєток?
— Та ні, не тільки. Уві сні хтось приходить… і просто стоїть. Я помічаю його, але якось невиразно… наче бічним зором, розумієте? І знаю, що ми мусимо вдавати, буцімто не впізнаємо один одного.
— А того дня, коли ви туди ходили, там справді був цей хтось? — спитав Роланд. Він дуже уважно дивився на Едді. — Чи він просто тобі наснився?
— То було сто років тому. Мені було не більше тринадцяти років. Хіба можу я пам'ятати таке?
Роланд промовчав.
— О'кей, — нарешті погодився Едді. — Так. По–моєму, він там був. Хлопчик із сумкою для спортивної форми чи з наплічником, цього я не можу пригадати точно. І в сонячних окулярах, завеликих для його пички. Таких, із дзеркальними лінзами.
— Хто то був? — спитав Роланд.
Едді довго не відповідав. Імпровізовані млинці–буритоси а 1а Роланд він тримав у руці, але апетиту вже не було.
— По–моєму, той малий, якого ти здибав на придорожній станції, — нарешті сказав він. — Здається, твій друзяка Джейк тинявся неподалік. Стежив за мною та Генрі того дня, коли ми пішли в Датч–Гіл. Гадаю, він ішов за нами. Бо він чує голоси. Як і ти, Роланде. І тому, що в нас із ним спільні сни. Він може проникати в мій сон, а я, відповідно, — в його. Гадаю, те, що я пам'ятаю, відбувається зараз, у Джейковому «коли». Малий намагається повернутися сюди, в цей світ. І якщо я не встигну зробити ключ на ту мить, коли він зробить свій хід… або встигну, але ключ вийде неправильний… то, мабуть, на нього чекає смерть.
— А може, в нього є свій ключ? — сказав Роланд. — Це можливо?
— Цілком, — погодився Едді. — Але цього замало. — Він зітхнув і запхав свій останній бурито в кишеню про запас. — А ще я сумніваюся, що йому це відомо.
8