Аналітична історія України

Автор: Боргардт Олександр
Год: 2008
Язык: украинский
Жанр: История

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.

Перейти на страницу:

Совєцький історик Б. Д. Грєков править нам із цього приводу, що:

Селянські громади, що зустріли наступ феодалів повстаннями, продовжували спорадично виступати з протестом і пізніше. Але, селянські повстання за своєю природою, особисто у настільки далекі часи не могли бути якимись потужними, хоча би з уваги на розпорошеність селянських сил.

(Б. Д. Греков, Киевская Русь, Москва, 1953, с. 502)

Потім, згадуючи врешті, що повстання є саме міське, а не сільське, він додає: “непорівняно більш значущими малюються у наших джерелах виступи міських мас”. Не пояснюючи, ні мотивів, ні перебігу повстання.

Багацько чого розповідає літописець про правління Володимира II, і про спір із братами, як краще перепоховати Бориса та Гліба, і про затемнення сонця (неповне), і про міст через Дніпро, побудований за наказом князя. Року 1116 князь ходив на Дон до половців та бився там із ними два дні, але… “и придоша в Русь по Володимеру Торцы и Печенезе”. Оце навоював, можна сказати…

Наступного року Володимир іде до міста Володимира – на свого небіжа Ярослава. Але – знову без успіху, бо простоявши під містом два місяця – “сотвори мир”.

Це літописець. Iсторик же ставить на рахунок князеві те, що він пом’якшив економічну ситуацію списавши якісь там борги, проявляв велику активність на князівських з’їздах, та особливо те, що: “Найменшу спробу непідкорення собі Володимир пресікає у основі і розпоряджувався ними, як своїми підданими” (теж там). Тобто, за те, що він був справжнім самодержцем.

В кінці він визнає, що після Володимира II Київська держава стала остаточно нежиттєздатною, практично припинила своє існування, розпавшись на 12 окремих князівств: Новгородське, Ростово–Суздальське, Муромо–Рязанське, Смоленське, Київське, Чернігівське, Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Полоцьке та Турово–Пінське. Втім, як ми бачили вище, не всі вони складали єдину державу й значно раніше. Отже, Київське князівство проіснувало більш–менш стабільно всього 243 роки.

Додамо від себе, що за наступні роки, від смерті Володимира II 1125 та по 1240 – рік приходу монголів, – в Києві змінилося десь 36 князів та 49 разів змінювалася влада (дехто влазив на престол двічі та тричі). Таким чином, середня протяжність одного князювання становила 3,5 роки, а влада змінювалася, в середньому ж, – кожні 2,5 роки; ото вже накнязювалися, ніби отой Сіґтрюґ із синами в далекому англійському Йорку (див. “Сагу про Еґіля”).

* * *

Останнє посилання на Йорк – не випадок. Після століть гунського каганату, Київ – у певному ступені, повернувся назад, до ґотської минувщини, ставши периферією світу вікінгів. Але, – успадкувавши від аварів і ворожнечу зі світом тюрків, – одвічною Дешт–и Кипчак. Світ вікінгів був, завдяки cталим вікінгівським розбратам королів, – не найкращим середовищем для національного формування, хоч і створив згодом три нові потуги на півночі Європи.

Йому не вистачало, так би мовити, розуміння спільних інтересів.

Отже, не вадить ствердити таку саму причину, що створювала перепони для національного визначення й у Києві, – відсутність спільних інтересів на національному рівні; ще більшу, ніж на півночі. Примат еґоїстичних інтересів над спільними. Бо, тільки такі спільні інтереси здатні уформувати та згуртувати націю.

Пізні київські літописці повідомляють нам, що київські князі у своїх міжусобицях прагнули, не так перемогти, як поруйнувати та попалити суперника, угнати його людей, послабити на майбутнє. Ця згубна для нації в цілому стратегія, яку підмітили навіть простодухі та не надто освічені літописці, саме й свідчить про відсутність інтересів, вищих над еґоїстичними, національних. Князі та їх люди були політичною елітою народу, та саме вони мали розуміти та відстоювати національні інтереси.

Не можна оминути тут і красномовний приклад, з іншої, але теж тогочасної історії. Як ми бачимо, відміченою вище вадою певною мірою страждав увесь світ вікінгів, хоч і не до такого ступеню, як отой княжий Київ. В цьому контексті пригадується історія Гедебю, що був 250 років торговельною столицею вікінгівського світу. За владу над ним ревно змагалися королі трьох держав півночі, але остаточно спалив його, не в стані підкорити собі, – саме Ґаральд Гартраде, молоді роки якого пройшли як не в Міклаґарді, так у Києві. Випадкове співпадіння? – можливо; а може – й ні.

Подібну відсутність загальнонаціональних спільних інтересів української еліти – можна простежити й далеко потім. Часом створюється враження, що вони так і не сподобилися виробити у себе навіть якусь класову солідарність, з якої все починається. Тобто – на набагато нижчому рівні.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?