Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 75 76 77 78 79 80 81 82 83 ... 548
Перейти на страницу:

Року 1040 Ярослав ходив на литвинів, та так само, невідомо з чим повернувся. Через рік човнами ходив на мазурів, та знову, невідомо, чого ж там ушкурав. Його син Володимир ходив, тим часом, 1042, на якусь “ямь” (?) та ніби її переміг. Мабуть, з цієї причини Ярослав відрядив його 1043 воювати з ромеями, але похід повністю провалився, як нам каже літописець – з причини сильного вітру: “и бысть буря велика и разби корабль Руси”. Частина їх, на чолі з воєводою Вишатою, викинулась на грецький берег та потрапила до полону, за що багато з них візантійці осліпили.

Це, дещо, виправдовує дружинників Олега та Iгора, що з холодною кров’ю різали на шматки полонених ромеїв або вбивали їм гвіздки до лоба.

Тим часом Ярослав видає свою сестру заміж за короля польського Казимєжа I (Відновителя, 1040–1058), а той на дарунок йому відсилає додому 800 полонених, яких увів був іще Болеслав 125(!) років тому, перемігши Ярослава.

На рік 1044 припадає дійство, так само безглузде, як макабричне: відкопують трупи Ярополка та Олега, синів Святослава, та… охрещують їх. А по тому ховають у церквi св. Богородиці у Володимирі.

Року 1045 син Ярослава, Володимир, закладає у себе в Новгороді церкву св. Софії – Мудрості Божої, а далі: “в се лето бысть тишина велика”; тобто – панував мир, такий рідкiсний. Зате 1047 Ярослав знову йде на мазурів; та більш вдало: убиває їх князя Моїслава та передає їх родичеві Казимєжу. Iнші історики, однак, подають цю подію дещо інакше, наприклад, так:

Найдовше опирався Маслав (отой же Моїслав, О. Б.), до якого тікали на Мазовше натовпи неприєднаних бунтівників, та якого підсилювали поморяни, пруси та ятвяги. Шість років, аж до 1047 тривали з ним війни, поки Казимєж не побив його у кривавому бою та не приєднав знову Мазовше до Польщі.

(М. Бобжинські, Iсторія Польщі у нарисах, Варшава, 1977 (вперше видана 1879), с. 110)

Цей, як бачимо, про якісь там Ярославові перемоги 1041, бодай 1047, – взагалі не пригадує.

Року ж 1050 помирає дружина князя, кунінґана Iнґіґерд, зі шведського королівського дому, що народила йому п’ятьох синів та мало не стільки ж дочок. Про їх видання заміж до Франції, Німеччини та тiєї ж Нурріге, – літописець чомусь нічого не пригадує.

Потім, року 1052 у Новгороді помирає старший син Ярослава – Володимир; за літописом йому було 52 роки. А ще через два роки, 1054, у рік Великої Схизми, – помирає й сам Ярослав, 76 років.

Він полишив князівство Київське, що казати, у відносно доброму та стабільному стані; та ще, кажуть, перед смертю настановив синів словами:

“От я і відхожу з цього світу, а ви, сини мої, живіть між собою в любовi, бо всі ви брати від одного батька та однiєї матері (чого не можна було сказати про синів Володимира). I якщо будете жити в любовi між собою, і Бог буде з вами, і підгорне під вас ворогів ваших, і будете мирно жити. Та коли будете в ненависті жити, в сварах і міжусобицях, то й самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим. Але слухайте брат брата, живіть мирно”.

Та й заповідав стіл у Києві – Iзяславу, у Чернігові – Святославу, у Переяславі – Всеволоду, а у Смоленську – Вячеславу.

А року 1061 приходять, кажуть – ніби уперше, зі сходу половці (кажуть, вони ж кипчаки, вони ж кумани), та й починають з перемоги над Всеволодом.

Але, мир та злагода на землі Київській – всього якийсь десяток років і потримались.

Бо, року 1064 Ростислав, син покійного Володимира, який сидів ще за батька у Новгороді, – збігає до Тьмуторокані, та проганяє звідти Гліба, сідаючи на його місце. На це Святослав із Чернiгова іде походом на Тьмуторокань, відновлює на столі Гліба та повертається додому. А Ростислав, не бажаючи підняти меча на дядька, відступає на час, а потім знову зганяє Гліба з відходом Святослава. Отакі от починаються порахунки.

Втім, довго Ростислав не просидів, бо ромеї страхалися його поблизу своїх кримських володінь, та – за своїм звичаєм, підіслали скритовбивцю, який отруїв князя.

Року 1067 починається загальна княжа міжусобиця, яку розпочинає Всеслав, син того Брячислава, що не подужавши колись Ярослава, – збіг до Полоцька, та там і помер. Він займає Новгород, але Iзяслав, Святослав та Всеволод, – відбивають міста та остаточно перемагають його під Мінськом. Всеслав тікає, але троє братів запрошують його на переговори, цілуючи хреста (а, як же!), що нічого поганого йому не зроблять. Але їм, онукам Володимира Святого, очевидно, той хрест не ліпше від Перуна, бо коли Всеслав приходить до них, вони кидають його до тюрми, разом із двома синами. Але зрада кривоприсяжства не проходить невідплатно, та Бог наводить на них половців, що перемогли на Альті всіх трьох синів Ярослава. Коли ж Iзяслав із Всеволодом врятувалися за стіни Києва, а Святослав сховався у своєму Чернігові, – вперше збунтувалися кияни. Вони вимагали зброї з князівського арсеналу, щоб знову піти на половців, а їм відмовили. Збунтувалися, та й звільнили Всеслава, який сів у Києві та правив аж сім місяців. А половців тим часом дещо поскуб Святослав із Чернігiва, та ті й відступили.

1 ... 75 76 77 78 79 80 81 82 83 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)