Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

— Так як щодо червоного місяця? — Не відставала Енн. — У книгах, які ти прочитав, сказано щось про нього?

— Так. Але те, що я прочитав, було досить туманним, згадувалося про нього тільки побіжно. Шкода, що я тоді не досліджував цей предмет більш уважно, але, на жаль, в той час інші речі займали мою увагу.

— І що ж там говорилося?

— Якщо я правильно пам'ятаю — а я в цьому не певен, — то щось про щілини між світами. У книзі було написано, що в разі утворення такої щілини попередженням про це буде поява протягом трьох ночей червоного місяця.

— Три ночі. Враховуючи безперервну хмарність в останні дні, він цілком може висіти вже третю ніч. А якби хмари не розійшлися? Тоді б місяця ніхто і не побачив.

Зедд примружився, пригадуючи.

— Ні… Ні, там говорилося, що той, кому це знамення призначене, буде бачити червоний місяць всі три ночі.

— Не розумію. Що за щілина може утворитися між світами?

— Хотів би і я знати. — Зедд відкинув сиву голову на стінку. — Коли Даркен Рал відкрив шкатулки Одена, теж утворилася дірка в завісі, через яку в наш світ ледь не проник Володар, але тоді ніякого червоного місяця не було.

— Тоді, може бути, там було сказано не про щілину. Може, ти не те згадав.

— Можливо. Але я твердо пам'ятаю, що він віщував щось вельми недобре.

Енн співчутливо торкнулася його руки — жест, якого раніше вона собі не дозволяла.

— Зедд, як тільки Натан буде у нас в руках, я зніму з тебе Рада-Хань. Ти поспішиш в Ейдіндріл і з'ясуєш, в чому справа. Ні — ми всі разом туди вирушимо. Я впевнена, Натан зрозуміє серйозність того, що відбувається і погодиться допомогти.

— По-моєму, непогана угода. Я допомагаю тобі зловити Натана, а ви мені розібратися з червоним місяцем.

— Значить, домовилися. Ми добровільно допомагаємо один одному. Повинна зізнатися, це приємна зміна в наших відносинах.

— Невже? — Вигнув брову Зедд. — Тоді чому б тобі не зняти з мене нашийник?

— Зніму. Як тільки Натан буде у нас в руках.

— Натан значить для тебе більше, ніж ти готова визнати. — Деякий час Аннеліна мовчала.

— Так і є. Ми працювали разом протягом сотень років. Звичайно, Натан ходяче занепокоєння, але в нього благородне серце людини. — Її голос упав, і вона відвернулася. Зедду здалося, що вона змахнула сльозу. — І мені дуже дорогий цей невиправний, чудовий чоловік.

Зедд подивився з-за рогу на зачинені двері заїжджого двору.

— І все ж мені це не подобається, — прошепотів він. — Щось тут не так. І дорого б я дав, щоб дізнатися, що саме.

— Ну, так що ми будемо робити з Натаном? — Нарешті запитала Енн.

— Мені здалося, цього разу ти вирішила вести переговори.

— Ти переконав мене, що треба дотримуватися обережності. По-твоєму, що потрібно зробити?

— Я зайду туди і попрошу кімнату. Ти почекаєш зовні. Якщо Натан там, я постараюся застати його зненацька. Якщо він вийде до того, як я його знайду, або щось… піде не так, його схопиш ти.