Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів». Краткое содержание книги:
— Я знаю. Я питаю, яка ваша думка про нього?
— Ми його не знаємо. Магістр Рал, — зауважила Раїна.
— Я теж його не знаю. Я не розсерджуся, якщо ви відверто скажете, що він вам не подобається. Насправді мені б навіть хотілося почути від вас саме це. Ну, Кара? Що ти про нього думаєш?
— Я ні з одним з вас не цілувалася, — знизала вона плечима, — але, судячи з того, що бачила, воліла б поцілувати вас.
— І що це означає?
— Учора мені прийшлося зле, а він мені допоміг. Але мені дуже не подобається, що майстер Дрефан завітав саме тоді, коли в палаці з'явилися Надін і Марлін.
— Я теж про це подумав, — зітхнув Річард. — Я завжди прошу людей не судити про мене по моєму батькові і тим не менше сам суджу про Дрефана виходячи з того, що він син Даркена Рала. Мені дійсно хотілося б йому довіряти. Тому, якщо у вас виникнуть хоч найменші побоювання або сумніви, не мовчіть а негайно повідомте мені.
— Ну, — Кара стенула плечем, — мені не подобаються його руки.
— Тобто?
— У нього руки, як у Даркена Рала. Мені вже довелося побачити, як він гладив липнучих до нього жінок. Даркен Рал теж так робив.
— Коли ж це він устиг?! — Здивувався Річард. — Він же майже весь день був зі мною!
— Знайшов час, коли ви розмовляли з солдатами. І коли ви з Надін оглядали поранених. Йому і не потрібно багато часу. Жінки самі до нього прийшли. Ніколи не бачила, щоб з чоловіком відразу загравали стільки жінок. Ви повинні визнати, що він дуже гарний.
Річард не знаходив в зовнішності Дрефана нічого особливого.
— А хто-небудь з цих жінок висловив обурення?
— Ні, Магістр Рал, — після довгої паузи відповіла Кара.
— Що ж, я бачив чоловіків такого гатунку. Серед них були і мої друзі. Просто вони люблять жінок, а жінки люблять їх. І раз це робиться з обопільної згоди, не думаю, що мені варто втручатися. Мене більше турбує інше.
— Що?
— Сам не розумію.
— Якщо виявиться, що він сказав правду і прийшов єдино тому, що бажав вам допомогти, то ви можете цим пишатися, Магістр Рал. Ваш брат — дуже значна персона.
— Хіба? І в чому ж його значущість?
— Ваш брат — глава секти цілителів.
— Так? Мені він про це не говорив.
— Напевно, не хотів хвалитися. Смирення перед Магістром Ралом взагалі властиве д'харіанцям і є однією з основних заповідей стародавньої секти цілителів.
— Можливо. Значить, він — глава цих цілителів?
— Так, — кивнула Кара. Він верховний жрець Рауг'Мосс.
— Що? — Вигукнув Річард. — Як ти їх назвала?
— Рауг'Мосс, Магістр Рал.
— Ти знаєш значення цього слова?
— Знаю, що воно означає «цілителі». — Кара знизала плечима. — А ви знаєте точне значення, Магістр Рал?
— Де Бердіна?
— У ліжку, треба думати.
Річард побіг по коридору, на ходу віддаючи розпорядження:
— Кара, сьогодні вночі ти охороняєш покої Келен. Раїна, іди розбуди Берліну і скажи, що я чекаю її у себе в кабінеті.
— Зараз, Магістр Рал? — Запитала Раїна. — Так пізно?
— Так, і поквапся.
Річард вбіг у кабінет, де на столі лежав щоденник Коло, написаний на древнєд'харіанському.
А на древнєд'харіанському «Рауг'Мосс» означало «священний вітер».
В голові у нього звучало застереження Шоти, передане через Надін «вітер полює за ним», — і слова пророцтва, накреслені Джеганом на стіні підземелля: «щоб погасити пожежу, він повинен шукати відповідь у вітру».
19
Цього разу, — попередила Енн, — дай говорити мені. Ясно?
Її брови майже зійшлися на переніссі. Вона присунулася так близько, що Зедд відчув в її диханні запах недавно з'їденої ковбаси. Вона постукала нігтем по його нашийнику — ще одне попередження, хоч і безмовне. Зедд невинно моргнув.
— Якщо тобі це принесе задоволення, будь ласка. Тільки мої вигадки завжди служили твоїм інтересам.
— Ну так, звичайно! А твої дурні жарти — просто верх дотепності!
Зедд визнав, що її знущальна посмішка — це вже зайве; могла б обмежитися однією тільки саркастичною похвалою. Всьому на світі є межа, і цій жінці давно пора навчитися триматися у відведених їй рамках.
Зедд критичним поглядом окинув тьмяно освітлену двері заїжджого двору на протилежному боці вулиці. Між двома складами висіла невелика вивіска: «заїжджий двір Джестер».
Зедд поняття не мав, як називається це досить велике місто, куди вони прибули вже в темряві, зате відмінно знав, що волів би взагалі сюди не заїжджати.
Заїжджий двір Джестер виглядав так, ніби його побудували, щоб заповнити порожнечу на задвірках або, що ймовірніше, приховати цей заклад від уваги поважної публіки, а головне, від влади. Його відвідувачі, як встиг уже помітити Зедд, сильно змахували або на найманців, або на розбійників з великої дороги.