Вождь червоношкірих (Збірник)

Мервін повернувся до порожньої кімнати і знову взявся плести батіг. О четвертій годині він пішов у Перший національний банк і перехилився через поруччя над столом Вілла Лонглі.

— Я зроблю все можливе, щоб повернути гроші сьогодні, Білле, тобто я мав на увазі — завтра.

— Гаразд, Томе, — спокійно відповів Білл.

О дев'ятій годині вечора Том крадькома вислизнув зі свого невеличкого каркасного будинку на околиці. В такому місці, о такій пізній порі вулиці були майже безлюдні. На голову Мервін одягнув великого капелюха, а до пояса прилаштував два шестизарядні револьвери. Хутко прошмигнувши пустельними вулицями, він звернув на піщану стежинку, що бігла паралельно вузькоколійці. За дві милі від міста, біля штучного озера, Том Мервін зупинився, зав'язав нижню частину обличчя чорною носовою хустинкою і низько насунув капелюха на очі.

За десять хвилин нічний потяг Чапароза — Рокделл пригальмував біля озера.

Мервін вискочив із чапарелевих заростей і кинувся до голови потяга. Але не встиг він і три кроки зробити, як міцні довгі руки схопили його, підняли в повітря і жбурнули в траву обличчям донизу. Важке коліно притисло чоловіка до землі, залізні руки тримали зап'ястя мертвою хваткою. Безпомічний як мала дитина, Том залишався у незавидному становищі, доки потяг не поповнив запаси води і не рушив із місця, набираючи швидкість. Лише тоді Тома відпустили. Він скочив на ноги — і побачив Білла Лонглі.

— Воно того не варте, Томе, — сказав Лонглі. — Бог із нею, з позикою. Я ввечері зустрів Купера.

Він розповів про вашу з ним розмову. Пізніше я вирішив зайти до тебе і побачив, як ти кудись чимчикуєш, озброєний до зубів. Я вирішив прослідкувати за тобою. Ходімо звідси, Томе.

Якийсь час друзі тихо йшли поруч.

— Я не бачив іншого виходу, — першим порушив мовчанку Мервін. — Ти подав запит на позику, я намагався повернути гроші. Що робитимеш, Білле, якщо тебе завтра відправлять до буцегарні?

— А що б зробив ти, якби тебе сьогодні відправили на той світ? — відповів Лонглі.

— Ніколи б не подумав, що сидітиму в кущах, збираючись напасти на потяг, — додав Мервін. — Але позика до запитання нікуди не поділася. Я досі винен тобі гроші. У нас залишилося дванадцять годин, Білле, перш ніж клятий клерк прийде по твою душу. Маємо десь дістати гроші. Виростити їх, чи що? Може, ми… А бути мені паршивим койотом! Ти чуєш?

Мервін помчав галопом, Лонглі за ним. Утім, банкір не розумів геть нічого, хіба що десь удалині чув доволі приємне насвистування на сумний мотив відомої ковбойської балади «На вулицях Ларедо».

— Малий знає лише одну мелодію, — на ходу волав Том. — Б'юсь об заклад…

Чоловіки підбігли до дому Мервіна. Господар носаком розчахнув двері та простягся на підлозі, перечепившись через стару коричневу валізу. Гарний засмаглий юнак у брудному дорожньому одязі лежав на ліжку із коричневою цигаркою в зубах.