Вождь червоношкірих (Збірник)

Джонсон Сухий Струмок збовтав уміст пляшечки. Так радила інструкція, в іншому разі сірка повністю не розчиниться. Потім Сухий Струмок налив трохи суміші на маленьку губку і почав дбайливо втирати рідину у волосся. Крім сірки, чудодійний препарат містив свинцевий цукор, одеколон і екстракт насіння кучелябки звичайної, себто стрихнін. Сухий Струмок натрапив на рецепт у недільній газеті, гадаю, прийшов час пояснити, як сильний чоловік докотився до такого неподобства.

Колись Сухий Струмок був вівчарем. Джонсона звали Гектор, але його охрестили за назвою ранчо, щоб не плутати з Джонсоном Мокрим В'язом, хлопцем, який розводив овець на Фріо нижче за течією.

Роки життя поруч із вівцями стомили Джонсона Сухого Струмка. Врешті він продав ранчо за вісімнадцять тисяч доларів і переїхав до містечка Санта-Роза, щоб спробувати на смак життя міського джентльмена. Від природи неговіркий і похмурий чоловік років тридцяти п'ятьох чи тридцяти вісьмох незабаром перетворився на неприємну відлюдькувату істоту — старого парубка, який має хобі. Хтось пригостив Сухого Струмка полуницею — і він захворів на неї.

Сухий Струмок купив будинок на чотири кімнати і цілу бібліотеку з питань вирощування полуниці. За будинком був садок, який Джонсон перетворив на полуничні грядки. У старій сірій вовняній сорочці, коричневих шкіряних штанях і чоботах на високих підборах він днями лежав на розкладачці під великим віргінським дубом, вивчаючи спокусливу яскраво-червону ягоду.

Шкільна вчителька, міс Де Віт, характеризувала його як «хорошого респектабельного чоловіка середніх років». Але жінки не цікавили Сухого Струмка. Для нього вони були безглуздими створіннями в спідницях, побачивши яких, він незграбно знімав крислатий фетровий капелюх — і прожогом мчав назад до коханої полуниці.

Все вищесказане — прелюдія до розповіді, яка пояснить, чому Сухий Струмок так завзято збовтував у пляшечці нерозчинну сірку. Історія завжди річ довга і непослідовна, як нечітка тінь від дороговказу в проміні призахідного сонця.

Коли полуниця от-от мала достигнути, Сухий Струмок придбав у місцевій крамниці найбільший фурманський батіг. Чоловік годинами сидів у затінку віргінського дуба і доточував батіг. Нарешті Сухий Струмок міг збити канчуком листок із куща ген за три з половиною метри. Блискучі голодні оченята наймолодших мешканців Санта-Рози пильно спостерігали за дозріванням ягід, тож Сухий Струмок озброювався в очікуванні грабіжницьких рейдів. Він оберігав заповітну полуницю пильніше за маленьких ягнят на ранчо, оберігав від голодних вовченят, які свистіли, галасували, жбурлялися камінцями і зазирали за паркан, що оточував Джонсонові володіння.

У сусідньому будинку мешкала вдова з купою дітлахів, які викликали у Сухого Струмка найбільші побоювання. У жилах матері текла іспанська кров. Прізвище покійного чоловіка було О'Браєн. Сухий Струмок добре знався на напівкровках у світі тварин і був певний, що від нащадків такого шлюбу варто чекати неприємностей.

Двори розділяв старезний штахетний паркан, обплетений берізкою і вусами дикого гарбуза. Сухий Струмок не раз помічав, як маленькі голівки з кошлатими чорними кучерями і блискучими карими очима просовуються крізь дірки у паркані, вивчаючи ступінь дозрілості полуниць.

Якось під кінець дня Сухий Струмок пішов на пошту. Повернувшись до обійстя, він побачив, що його череда зазнала нападу. Грядки обліпили нащадки іберійських розбійників та ірландських скотарів. Розлюченому Сухому Струмкові здалося, що їхня кількість дорівнювала кількості овець у чималому стаді — та насправді дітей було шість чи сім. Вони стрибали між рівними зеленими рядками як жабки, тихо і неймовірно швидко поїдаючи найкращі ягоди.

Сухий Струмок метнувся до будинку, схопив батога і покарав мародерів. Батіг обвився навколо ноги першого, хто потрапив під гарячу руку, — ненажерливого десятирічного хлопчика, перш ніж діти зрозуміли, що їх викрито. Зойк першої жертви став попередженням для інших, зграя кинулася до паркана швидше, ніж стадо пекарі вилітає з відчиненої загороди. Батіг Сухого Струмка змусив парочку юних ельфів заверещати, перш ніж вони пірнули за порослий лозою паркан і зникли з очей.

Сухий Струмок, якому годі було змагатися з дітлахами у швидкості, гнався за ними до самого паркана. Зрозумівши марність своїх намагань, він вийшов з-за кущів — і тут-таки впустив на землю батіг і мовчки завмер, здатний від подиву хіба що дихати і стояти як укопаний.

За кущем стояла Панчита О'Браєн і не думала рятуватися втечею. Дівчині було дев'ятнадцять, вона була найстарша у сім'ї. Темне як ніч волосся Панчити вільно спадало на плечі, перев'язане ззаду червоною стрічкою. Дівчина стояла нерухомо — уже не маленький ручай, але ще не повновода річка, адже дитинство досі тримало її в своїх лабетах, не бажаючи відпускати.