Вождь червоношкірих (Збірник)

Кугуар і королівна

Жили-були король і королева. Король — величезний старий, який ніколи не розлучався із шестизарядними револьверами й острогами, а голос мав такий, що гримучі змії у прерії, почувши його, з переляку ховались у глибокі нори під колючими кактусами. Недарма до коронації його називали Тихий Бен. Пізніше, надбавши п'ятдесят тисяч акрів землі й незліченні череди худоби, він перетворився на О'Доннела, Коров'ячого короля.

Королева колись була звичайною мексиканською дівчиною з міста Ларедо. Потім стала хорошою спокійною дружиною і навіть змогла переконати Бена розмовляти в будинку трішки тихше, щоб зберегти цілими тарілки. Коли Бен став королем, вона годинами сиділа на веранді ранчо Еспіноза і плела мати з очерету. Коли королівство розбагатіло настільки непристойно, що із Сан-Антоніо привезли у фургонах розкішні крісла і величезний стіл, жінка мовчки похитала охайно зачесаною чорнокосою головою і змирилася з долею Данаї[68].

От ви і познайомилися з королем і королевою, першими людьми у королівстві. Але насправді герої історії не вони, адже вона могла б називатися і «Хроніка королівни, винахідливості та недобросовісного кугуара».

Звали королівну, себто єдину королівську доньку, Джозефа О'Доннел. Від матері дівчина успадкувала добру вдачу і смагляву, майже екзотичну красу. Від батька, короля Бена, їй дісталася відвага, здоровий глузд і потяг до влади. Щоб поглянути на таку гарячу суміш, варто проїхати сотні миль. Джозефа могла верхи на коні, який мчить галопом, п'ять разів із шестизарядного револьвера поцілити у бляшанку томатів, яку розкручували на мотузці. Могла годинами бавитися з улюбленим білим кошеням, вигадуючи для нього все нові й нові кумедні вдяганки. Без ручки і рахівниці могла миттю порахувати, скільки прибутку принесе продаж тисячі п'ятисот сорока п'ятьох двохліток, які йдуть по вісім доларів п'ятдесят центів за штуку.

Ранчо Еспіноза простягається приблизно на сорок миль завдовжки і тридцять завширшки, хоча більша частина землі взята в оренду. Джозефа на коні об'їздила кожну милю майбутніх володінь. Будь-який ковбой на ранчо впізнавав дівчину здалеку і був її відданим васалом. Якось, побачивши королівну, Ріплі Дживанс, старший одного з таборів, вирішив, що рано чи пізно приєднається до королівської родини. Зухвала самовпевненість? Аж ніяк. У ті часи в околицях річки Нуесес чоловіка поважали не за титули. До того ж король худоби не обов'язково мав походити з родовитої сім'ї. Частенько цей титул означав, що його коронований власник добре знається на мистецтві крадіжки.

Одного разу Ріплі Дживанс поїхав на ранчо Два В'язи, щоб дізнатися, чи не прибилися туди заблукалі однорічні телята з його пасовища. Ковбой затримався на ранчо; коли він на зворотному шляху дістався переправи Білого Коня на річці Нуесес, сонце саме ховалося за обрієм. Переправу від табору відділяло шістнадцять миль, а від ранчо Еспіноза — дванадцять. Дживанс почувався стомленим і вирішив заночувати біля річки.

Біля переправи річка утворювала красиве плесо. Береги густо поросли високими деревами, під якими примостилися кущі. За п'ятдесят кроків од берега розкинулася лука, поросла густою травою — то була

ідеальна вечеря для коня і найкраще ліжко для вершника. Дживанс прив'язав коня і розстелив на землі попону, сів, обіпершись спиною об дерево, і запалив цигарку. Раптом із непролазних хащ над річкою почулося моторошне, люте завивання. Кінь затанцював на прив'язі й перелякано форкнув. Дживанс не кинув курити, але неквапливо потягнувся по відстебнуту кобуру, що лежала неподалік у траві, та прокрутив барабан револьвера. Величезна щука-трав'янка плюснула посеред водного плеса. Маленький зайчик-русак вискочив із-за кущика і сів, кумедно рухаючи вусиками, просто навпроти Дживанса. Кінь мирно пощипував траву.

Коли кугуар виводить арії біля річки на заході сонця, самотньому мандрівнику не варто втрачати пильності. Зміст пісні може полягати в тому, що останнім часом хижак з'їв недостатньо телят і смачненьких ягнят і має кровожерливе бажання поближче познайомитися з подорожнім.