Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Стулки задніх дверей бусика різко відкриваються, художник встигає ще прочитати чіткий арабесковий напис ОВОЧІ-ФРУКТИ. «Сітроен» моделі «корбійар», він вже такий автомобіль якось бачив, правда, чорний. Цей був, очевидно, свіжопофарбований.
Зелений! Ах, нарешті колір! — зітхнув затиснений в лещатах міцних Бібендумів художник.
Його одним махом заштовхнули в машину, притиснули до якоїсь дошки і міцно припняли ременями. Голомозі борці сильним поштовхом затріснули двері «Сітроена». Різке клацання, немов затвор зброї, сухе затріснення в замок. Автомобіль захитався, з даху білої лікарні злетіли в синє небо наполохані голуби. Справді, цього дня дев’ятого серпня біле почало відступати, блакить рішуче витісняла біле. Машина рушила. Розгніваний доктор Бог гукнув борцям услід:
Ви знаєте, куди їхати!
Так, вони знали. Художник теж знав усі шляхи цього міста. Скільки безсонних ночей він промірював велетенськими кроками ці вулиці, після виснажливих годин перед полотном, яке не бажало піддаватися, сам один, наодинці з болем у верхній частині живота. Він буквально біг темними вуличками, оминаючи широкі бульвари, заганяючи себе у втому, щоб звільнити серце від усього того живопису. Щоб задихано повернутися і без сил повалитися на матрац.
Марі-Берт чергувала біля його ліжка після операції. Вона була напівжива після нескінченної поїздки в покійницькому бусі. Вона навіть не знає, добу вони їхали, чи, може, навіть і дві. Тепер її голова схилилася на Сутінове ліжко, лягла на його ноги, накриті простирадлом. Вона міцно заснула. Коли вона сполохано зірветься зі сну, Сутін уже буде мертвий.
Його прооперували в клініці на вулиці Ліоте в 16-му кварталі. Приїзду покійницького буса ніхто пригадати не може. Не існує жодного письмового свідчення, яке могло б підтвердити цю операцію. Ніхто не знає, чи була вона справді. У час окупації така операція була ризикованою, не тільки з огляду медичного. Таємна операція невидимого художника.
Обох поховальників і водія покійницького буса так ніколи й не ідентифікували. Вони просто безслідно зникли. Художник помирає 9 серпня 1943 року, о шостій годині ранку, так і не прийшовши до тями. Про летальний кінець у ратушу 16-го кварталу повідомляє 11 серпня 1943 року в 10 годині ранку мсьє Рене Мажі, вік — сорок років, рід заняття: службовець, адреса проживання: вулиця Месніл 3, Париж. Свідоцтво про смерть № 1799. Раніше про це не повідомлялося, щоб уникнути перевірки. Не треба окупантам знати, що невидимий художник таки вислизнув з їхніх рук. У всякому разі його не доставили на жодний з вокзалів, з яких потяги вирушали у східному напрямку.
Марі-Берт покликала в клініку угорську фотографиню Рожі Андре, вона ж Роза Кляйн, яка зробила фотопортрети не одного монпарнаського митця. Справа не терпить зволікань, нам треба швидко забирати його звідси.
1. Фотографія в піжамі в тоненьку смужку. Обличчя неголене, руки складені на грудях, пальці переплетені. На простирадлі — букет гладіолусів.
2. Фотографія в піжамі. Неголене обличчя зблизька, волосся розкошлане.
3. Фотографія в чорному костюмі. На ногах — черевики, ноги прикриті букетом гладіолусів.
4. Фотографія в чорному костюмі, з краваткою, обличчя зблизька, поголений і причесаний.
Відчистити пальці ніяк уже не вдавалося, так вони і залишилися позначеними назавжди. Фарба, яка обрамляла його нігті, глибоко в’їлася в шкіру під нігтями, зашкарубла там. Його руки назавжди залишаться брудними. Кольорове клеймо в білому потойбіччі. Ніколи більше не буде чистоти, ніколи. Нехай кожний знає, ким він був, а першим — відсутній Господь Бог. І нехай собі морщить носа, споглядаючи той бруд. Жером Кляйн написав 1936 року в New York Post: Ван Ґоґ оголив своє серце. Сутін оголює нутрощі.
На смертному ложі художник оголив свої назавжди забруднені фарбами пальці. Невеличке доповнення для доктора Бога.
Похорон — за два дні після скону художника. В середу, 11 серпня 1943 року, о 14-й годині. Навіть клепсидра є спробою затушувати подію. Марі-Берт подала її в друк, рукою перекресливши останньої миті «цвинтар Пер-Лашез» і вписавши над перекресленим «Монпарнас». Ще один засіб обдурити окупантів та їхніх шпиків, затерти сліди, тримати похорон у таємниці. Присутні: Пабло Пікассо, Жан Кокто, Макс Жакоб. І дві жінки: Ґерда Ґрот-Міхаеліс та Марі-Берт Оранш. Аж після війни на могилі з’являється ім’я, написане неправильно: Chaïme Soutine.