Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Так, крізь просвіти у вікнах бусика «овочі-фрукти» він виразно побачив Північний вхід на цвинтар. Вони приїхали сюди з бульвару Едґара Кіне. Коли здіймався червоно-білий шлагбаум, він уже знав, що в’їжджає в місто мертвих, на цвинтар Монпарнас. І сталося щось, про що йому і не снилося ніколи.
Дверцята зеленого бусика тихо відчинилися, не видаючи ані звуку, без жодного клацання. Його душа боязко випурхнула назовні, з полегшенням піднялася догори, залишаючи за собою всі жахіття окупаційної влади, всі схованки і кривавлячі стінки шлунка. Поет і земляк опише це згодом так:
Душе, скажи… скажи мені, яким моє життя… Здається з перспективи пташиного польоту…
Вона знялася високо і втішено облетіла декілька разів розкішні алеї чималого цвинтаря. Літати — ось чого завжди праглося його душі, затисненій в тісній в’язниці його кістлявого тіла. Літати — вгору і вгору, летіти в потужному, пронизуючому душу повітряному вирі. Підніматися до верхівок дерев і ще вище, як тоді, коли він спиною відчував у своєму забутому дитинстві піщаний ґрунт балтійського лісу і пильно не кліпаючи дивився вгору, поки голод не заганяв його додому.
Його душа бачила весь цвинтар, який хилився і викривлявся, як пагорби в Сере, у потужному бунті, посеред всеосяжного стрясання, які він колись сам намалював. Вона обернулася і побачила, що вони летять слідом: маленькі кондитери й помічники різника, кухарчуки, пажі, коридорні, хористи й церковні служки, дівчинка, що ішла до першого причастя, сільські діти. А ще до них приєднався малий Шарло. Вони створили для його душі бунтарський почет змовників.
Далеко-далеко внизу він бачив доктора Бога, який стрясав кулаками. Його душа виразно чула крики доктора. Той гарчав у небо:
Безбожні кружляють навколо… бо нікчемність між людських синів підіймається…
Проте безтурботну душу Сутіна неможливо було залякати погрозами і стисненими кулаками. Для неї вже перестала існувати заборона малювати, заборона польоту. Нарешті вона відчувала себе вільною. Так, здавалося, душа сміється. Сутінова душа сміялася у світлому дурмані. Ніхто на Монпарнасі не зможе в це повірити. Там же всі й досі і навіки вічні заповзялися вважати його найнещаснішим з художників. Однак земля стала неосяжною назавжди покинутою виразкою.
Звисока його душа роздивилася трьох чоловіків, які, поза всяким сумнівом, були живі. Не похоронне товариство, не Хевра Каддіша. Вони поскидали чорні капелюхи, стоячи навколо Сутінової могили. Душа його сповільнила лет, зробила елегантне коло і застигла на висоті кільканадцяти метрів рівно над могилою.
Отож, навколо нього стояло троє чоловіків. Пабло Пікассо, Жан Кокто, Макс Жакоб. І душа Хаїма Сутіна була ледь схвильована, немов під легким кайфом. Ось Пікассо, немов король-сонце, яскрава центральна зірка, від світла якої меркнуть усі інші. Тоді — брат-близнюк Орфея, Жан Кокто, він у травні 1942 року привітно приймав у Парижі улюбленого Гітлерового скульптора, якого уряд Віші запросив організувати персональну виставку — душа Сутіна не могла вимовити прізвища того скульптора. А тепер Кокто з зажуреним виразом обличчя стоїть над могилою художника Сутіна? Після його п’яних вечірок з якимись чорними маріонетками його сумління обурювалося ним. Фракійський співець теж умів поторгуватися зі смертю. Дорогою з царства Гадеса мерехтливий Орфей скинув свої шати. Він прагнув вибратися на світло.
А то хто стоїть, неподалік від могили Бодлера, який був змушений жити в ненависного вітчима генерала Опіка? Схожий на ангела Макс Жакоб, якого за декілька місяців, 24 лютого 1944 року, ґестапо заарештує неподалік від Орлеана в Сен-Бенуа-сюр-Луар, де він переховувався в монастирі серед ченців. І вже за два тижні — жахливо, але художникова душа передбачила і це — Жакоб помре від пневмонії у концтаборі Дрансі, на півночі від Парижа, де він очікував вивезення до Аушвіца. Пікассо вирішив, що вступатися за Жакоба немає потреби.
Там нічого не зробиш. Макс — ангел. Йому, щоб вибратися з тюрми, наша допомога не потрібна.
У свої молоді роки Макс ділив з Пікассо кімнату в Бато-Лавуар і до того ж підгодовував прибульця з Малаги. А тепер для короля-сонця важливою була його репутація. У Дрансі Макс вибачався перед іншими євреями, що молиться християнському богові. Його вихрестили в сорокарічному віці, хрещеним батьком був Пікассо. Вибачте, все правильно, то просто питання власної історії. Потім він помер. Проте пневмонія, про це добре знає відсутній король-сонце, була кращою за поїздку в набитому людьми вагоні до кінцевої станції на краю Польщі.