Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
З 31 січня по 3 лютого німецькі війська зосередили чотири танкових дивізій (1, 16, 17 і 1 СС «Лейбштандарт СС „Адольф Гітлер“») у районі Маньківка, Тальне і дві танкові дивізії (13 і 14) у районі Мокра Калигірка. Вони готувались до наступу. Радянською авіарозвідкою 31 січня зафіксовано рух до 150 танків, 700 автомашин, 24 гармат і близько полку піхоти німецьких частин із Монастирища на Маньківку. За радянськими даними, 31 січня на зовнішньому фронті діяло п’ять піхотних і п’ять танкових дивізій, два дивізіони штурмових гармат, на озброєнні яких було до 750 танків і штурмових гармат. Особовий склад налічував 90 тисяч осіб.
У районі Валява — Виграїв було зосереджено 258 піхотний полк 112 піхотної дивізії, дивізійна група 323 піхотної дивізії, 465 і 475 піхотні полки 255 піхотної дивізії, добровільна штурмова мотобригада СС «Валлонія», учбовий батальйон 5 танкової дивізії СС «Вікінг», 202 дивізіон самохідної артилерії, які вели постійні бої з воїнами радянських частин.
Для підсилення бойових частин у район Богуслава був перекинутий 417 піхотний полк 168 піхотної дивізії, а в район Тептіївки — 1 батальйон 177 охоронного полку 213 охоронної дивізії.
31 січня Головне командування 8 армії для координації бойових дій призначило командуючим у «котлі» командира 11 армійського корпусу генерала артилерії Вільгельма Штеммермана. Його становище було складним, оскільки не було ні штабу, ні необхідного зв’язку для керівництва фронтом, що створився. Натомість був категоричний наказ Головного командування Сухопутних військ утримувати зайняті позиції.
З 27 січня по 3 лютого транспортна авіація по 20-30 літаків Ju-52, здійснюючи посадки на тимчасових аеродромах у Стеблеві, Миропіллі, Кошмаці, Корсуні, Завадівці, Сотниках та Гарбузині, доставила для оточених 160 тонн вантажу, евакуювала 2800 поранених. Радянська авіація завдавала військам Люфтваффе відчутних ударів. Так на аеродромі в Корсуні було виведено з ладу 9 літаків Ju-52, одночасно на підльоті до міста збито 3 літаки Хе-111.
1 лютого два батальйони німецької піхоти, 100 білокозаків 5 білокозачого Кубанського полку, 10 танків T-IV та 5 гармат утримували оборону на північному заході і південній околиці Вільшани; мінометна батарея тримала оборону в районі Воронівка і рештки частин 75 піхотної дивізії — у районі Сердегівка, Сигнаївка, Матусів. У районі Капустине німецьким командуванням було зосереджено до 200 танків і бронетранспортерів, які, перейшовши в наступ, до 18 години переправились через річку Шполку в районі Іскрене і вийшли в район Кам’януватка.
Німецькі війська на 1 лютого займали позиції: Вільшана, Тихі Верби — 5 танкова дивізія СС «Вікінг», 810 окремий артилерійський батальйон; Квітки, Туркенці — 258 і 110 піхотні полки 112 піхотної дивізії; Стеблів — учбовий батальйон 5 танкової дивізії СС «Вікінг»; (виключаючи) Стеблів, (виключаючи) Богуслав — 183 саперний батальйон, 248 піхотний полк, рештки 245 і 246 піхотних полків 88 піхотної дивізії; 188 мотопіхотний батальйон; Богуслав — 1 батальйон 475 піхотного полку 255 піхотної дивізії, 1 батальйон 177 охоронного полку 213 охоронної дивізії; (виключаючи Богуслав, Карапиші) — 318 охоронний полк 213 охоронної дивізії, 417 піхотний полк 168 піхотної дивізії; Карапиші — Канів: батальйони Зайфет, Мюллера і Зонтага, 112 мотопіхотний батальйон, 112 польовий запасний батальйон, саперний батальйон, тилові підрозділи 112 піхотної дивізії.
З лютого у район Вільшана підійшли стрілецькі частини 4 гвардійської армії і внутрішній фронт оточення навколо корсуноького «котла» став суцільним.
Того ж дня південна група Форманна (3, 11, 14 та 24 танкові дивізії), сконцентрувалась південніше Шполи і в районі Єрки, за 9 кілометрів південніше Звенигородки. На той час 3, 11, 14 танкові дивізії вийшли із важких боїв, їх підрозділи були пов’язані боями на сході й могли використовуватись лише частково. Ще 26 січня танковій групі Форманна довелось наступати на південний схід у напрямку прорваного південного фронту 11 армійського корпусу на Капітанівку, щоб закрити зроблений радянськими військами прохід. Моторизованій групі 14 танкової дивізії вдалося встановити контакт з 11 армійським корпусом. Вона відірвалась від дивізії і змушена була залишитись у «котлі». Уникаючи вогню німецьких танків, галопом на захід до Лебедина пройшов 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус. Атакуюча за ним радянська піхота намагалась утримати місце прориву і втягнула німецькі підрозділи 47 танкового корпусу в затяжні бої місцевого значення.
З, 11 і 14 танкові дивізії ударом із району північніше Мокрої Калигірки на Іскрене намагались прорвати фронт оборони 5 гвардійської танкової армії.
За німецькими архівними документами, в оточення потрапили 57 піхотна дивізія (з частинами 389 піхотної дивізії), 72 і 88 піхотні дивізії, корпусна група Б (дивізійні групи 112, 255, 332 піхотних дивізій), 5 танкова дивізія СС «Вікінг» з підпорядкованою добровільною штурмовою бригадою СС «Валлонія», корпусними групами 11 і 42 армійських корпусів, з тиловими службами, з «хівіс». За повідомленнями 8 армії, в оточення з обох корпусів потрапило близько 56 тисяч осіб. Ця цифра повторена А. Бухнером та в книзі «Panzer Grenadiere»: в оточенні були частини одинадцяти дивізій, загальною кількістю 56 тисяч осіб.
За Дугласом Нешом, в оточення потрапило 60 тисяч осіб. Це воїни 57, 72, 88 піхотних дивізій, 5 танкової дивізії СС «Вікінг», добровільної штурмової бригади СС «Валлонія», корпусної групи Б, частин і з’єднань 11 і 42 армійських корпусів.
Радянська сторона при підрахунках кількості оточених завжди базувалась на трофейних звітних картах німецького Генштабу. На їх основі був зроблений висновок, що на початок операції на корсунському виступі знаходились 10 піхотних дивізій, танкова дивізія, добровільна штурмова мотобригада, численні засоби підсилення із складу 8 армії. Називаючи кількість воїнів 80 тисяч, що потрапили в оточення, радянською стороною не було враховано те, що з 10 піхотних дивізій 6 були дивізійними групами.
За сучасними російськими джерелами, оточене німецьке угруповання нараховувало до 50 тисяч осіб, на озброєнні було до 230 танків і штурмових гармат. Цифра оточених явно занижена. Сучасні західні дослідники стверджують, що в оточення потрапило 60 тисяч німецьких солдатів і офіцерів.
За німецькими архівними джерелами, які базуються на відомостях особового складу, що перебували на постачанні, в оточення потрапило 54 тисячі осіб. Необхідно враховувати також і те, що із названої кількості частина воїнів тилових підрозділів в оточення не потрапила. Тому багато дослідників вважає, що статистичні протиріччя і виникають саме з того, що кількість воїнів за штатним розписом і за реальним станом не завжди співпадали.
В оточенні було 80 діючих танків і САУ і в ремонті — 26, зокрема, у 5 танковій дивізії СС «Вікінг» було діючих 13 танків Pz-IV, 19 танків Pz-III і 4 штурмові гармати StuG III; у штурмовій мотобригаді СС «Валлонія» — 10 штурмових гармат StuG III.
4 лютого радянське радіо вперше оголосило про оточення і створення «котла» навколо німецьких частин на корсунському виступі.
Якщо під Сталінградом оточені німецькі війська утримували позиції, чекаючи допомоги Манштейна ззовні, то під Корсунем-Шевченківським тактика кардинально змінилась. Одночасно з тим, як Манштейн наносив удари військами на зовнішньому фронті, група Штеммермана постійно намагалася вирватися самостійно, концентруючи великі сили на головних напрямках. Оточення було порівняно неглибоким. Тому частина воїнів зі складу оточених частин знаходилась за кільцем оточення, у тому числі 1858 солдатів із тилових служб 88 піхотної дивізії.
3 метою виведення війська з оточення на зовнішньому фронті під командуванням представника Ставки Гітлера генерал-полковника Балліса було створене ударне танкове угруповання у складі: 1 танкова дивізія СС «Лейбштандарт СС „Адольф Гітлер“», 16 і 17 танкові дивізії, 34 піхотна дивізія і 332 дивізійна група, і 4-5 лютого танкове угруповання почало наступ у напрямку Винограду, Вотилівки, Косяківки. 130 танків 11 і 13 танкових дивізій із району Скотареве і Кавунівка атакували в напрямку на Лебедин і Шполу. Зайняли Товмач, Водяне і Лип’янку. В Іскреному вели бої 14 танкова дивізія кількістю 8942 особи (у тому числі бойова група фон Брезе, яка також вела бої в оточенні), 11 танкова дивізія, кількість якої становила 12464 осіб.