Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.
- Автор: Чабан Анатолій, Степенькіна Парасковія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2652-12-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.». Краткое содержание книги:
Книга ілюстрована.
Розрахована на широке коло читачів.
4 лютого в оточення прибув майор Биттл, який зустрівся з генералом Лібе і полковником Гедке і передав їм два варіанти прориву військ з оточення: перший — зосередження військ на південному сході від Городища і прорив до плацдарму Іскрене; другий — зосередження військ у районі Квітки-Глушки-Деренківець, а потім нанесення удару на Моринці для з’єднання з 3 танковим корпусом. Для проведення атаки у смузі 3 танкового корпусу були готові 15 боєздатних танків Pz-IV і 18 штурмових гармат StuG III, 8 танків «Пантер» та 8 танків «Тигрів» 17 танкової дивізії; у 16 танковій дивізії — 8 танків «Тигрів».
Оточені німецькі війська силою до двох піхотних дивізій з танками і самохідною артилерією розпочали наступ з рубежу Валява, Прутильці, Стеблів у напрямку Квітки, Тараща, Шендерівка. Внаслідок жорстоких боїв на кінець дня вони оволоділи північною частиною Таращі.
Німецьке командування вживало всіх заходів, щоб утримати в оточенні кожний населений пункт. Найжорстокішими були бої за Вільшану, що продовжувались до 5 лютого. Тилові служби 5 танкової дивізії СС «Вікінг», добровільний мотопіхотний батальйон СС «Нарва» і саперний батальйон СС, що оборонялися в районі цукрового заводу, утримували населений пункт від переважаючих сил противника з 28 січня по 5 лютого, зайнявши при цьому кругову оборону. Втрати 5 танкової дивізії СС «Вікінг» у боях за Вільшану були близько 400 осіб. За радянськими даними, у Вільшані було знищено рештки мотопіхотного полку СС «Германія», мотопіхотного полку СС «Вестланд», батальйон СС «Нарва», 39 естонський добровільний батальйон, учбовий батальйон танкової дивізії СС «Вікінг». Однак, як свідчать архівні матеріали, це не відповідає дійсності.
Радянські частини звужували площу «котла» з усіх сторін. 5 лютого вони підійшли до Квіток, зайняли Шендерівку і наступали звідти до центру «котла» на сході, не зустрічаючи організованого опору.
На зовнішньому фронті цього дня лише 1 танкова дивізія СС «Лейбштандарт СС „Адольф Гітлер“» відправила в бій свою бойову групу. Вона складалась із 12 штурмових гармат з піхотою 1 мотопіхотного полку. На середину дня група висунулась із Нової Греблі в район Тинівка, де розгорівся важкий бій. Обстановка ускладнювалася тим, що навіть гусеничні машини не могли просуватись. Не могли рухатись і танки «Пантери», які мали широкі гусениці і здійснювали незначний тиск на грунт, незважаючи на свою велику вагу (45 тонн). У районі Лип’янка вели бойові дії 3 і 14 танкові дивізії.
У ніч на 6 лютого німецька бойова група (добровільний мотопіхотний батальйон СС «Нарва» і саперний батальйон СС) за наказом командування залишила позиції, о 2 годині 30 хвилин прорвалась до 5 танкової дивізії СС «Вікінг» і в її складі планомірно відступала. Біля Стеблева фронт тримався кілька днів, поки не був включений до переднього краю оборони 42 армійського корпусу.
На зовнішньому фронті внаслідок ведення бойових дій склад 3 танкового корпусу зменшився до 79 танків. Бойова група Хупперта, передова група 1 танкової дивізії, пішла в атаку з Павлівки і прорвала радянську оборону під Виноградом і впродовж дня оволоділа містом.
З 7 лютого внаслідок наступальних дій військ Червоної армії «котел» переміщався на захід.
Цього ж дня об 11 годині 40 хвилин Головне командування 8 армії надало генералу Штеммерману свободу дій такою радіограмою: «Контрудар 3 танкового корпусу на Моринці з метою деблокування. „Група Штеммермана“ скорочує лінію фронту і просувається разом з „котлом“ у напрямку Шендерівки; прорив до деблокованих військ у визначений пізніше час».
Німецьке командування почало оперативно вживати необхідні заходи по зміцненню західного фронту «котла». Обмеженість простору, бездоріжжя значно ускладнювали необхідне перегрупування. Наказ військам Головного командування Сухопутних військ залишатись на місці мав негативні наслідки. Радянські війська жорстоко захищались, ефективно використовуючи для цього танки. Втрати німецьких частин перевищували допустимий рівень.
У жорстоких, кровопролитних боях військам Вермахту і СС доводилось боротись за втрачені на заході села: Шендерівку, Комарівку, Нову Буду та Хижинці. Танковий полк СС «Германія» взяв Шендерівку і Комарівку; 72 піхотна дивізія взяла Нову Буду й Хижинці. На той час у 72 піхотній дивізії в оточенні не були частини 5 обозу 266 піхотного полку, частини 5 обозу дивізійної батареї, частини 5 обозу 172 піхотного полку, які перебували в Лип’янці; у Новоукраїнці перебувало 984 відпускники.
За донесенням командира 42 армійського корпусу Т. Ліба, у корпусній групі Б, що була в оточенні, запасів продовольства (хліб, сосиски, цукор, сигарети) мало вистачити ще на 10 днів, але, як показала реальність, запаси продовольства закінчились значно раніше.
Зважаючи на ситуацію, що склалася в оточенні, члени президії «Союзу німецьких офіцерів», що входив до Національного Комітету Вільна Німеччина, Штейдле, Бюхлер і Рьокль ще 4 лютого звернулись до солдатів і офіцерів 57, 72, 389 піхотних дивізій, 5 танкової дивізії СС «Вікінг» не повторювати трагедію Сталінградської битви і припинити ведення бойових дій. Однак їх звернення було безрезультатним. 8 лютого представник Верховного Головнокомандування Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков, командуючі фронтами генерали армії М. Ф. Ватутін і І. С. Конєв направили ультиматум командуючим 42 та 11 армійськими корпусами, командирам 112, 88, 82, 72, 167, 168, 57 і 332 піхотних дивізіій, 213 охоронної дивізії, 5 танкової дивізії СС «Вікінг», штурмової мотобригади СС «Валлонія», а також «всьому офіцерському складу німецьких військ, оточених у районі Корсуня-Шевченківського». Того ж дня ультиматум був переданий парламентерами на ділянці фронту 112 піхотної дивізії. Переговори з радянськими парламентерами вели командуючий 42 армійським корпусом генерал-лейтенант Ліб, який нібито був схильний капітулювати, та командуючий артилерією корпусу полковник Фукке. Як свідчать джерела, ніхто з німецького командування, що перебувало в оточенні, не мав наміру розглядати вимоги такого роду чи відповідати на них. Німецьке командування відхилило ультиматум. Бойові дії в оточенні продовжувались.
9 лютого командир танкового батальйону 5 танкової дивізії СС «Вікінг» штурмбанфюрер СС Кьоллер доручив гауптштурмфюреру СС Віттманну (1 танковий полк) створити піхотну роту із незадіяних підрозділів. У роті було 4 командири, 220 унтер-офіцерів і солдатів, складалась вона із 4 взводів. Озброєння взводу — 3 кулемети, решта — автомати, гвинтівки і ручні гранати. Ця піхотна рота витримала жорстокі бої з 11 по 17 лютого. Після боїв на плацдармі під Гарбузином їй було доручено забезпечення флангів прориву. Втрати у створеній піхотній роті за 6 днів — 2 убиті, 17 поранених, 35 пропали безвісти.
За даними 5 танкової дивізії СС «Вікінг», 9 лютого аеродром у Корсуні через багнюку став непридатним для посадки і зльоту літаків. Хоч є дані, що в ніч на 9 лютого ще було доставлено 100 тонн боєприпасів, а 566 осіб із 1400 поранених вивезено в тил. За день доставлено 190 тонн боєприпасів і 68 кубометрів пального, 442 поранені вивезені в тил. Після 9 лютого постачання оточених проводилось лише шляхом скидання всього необхідного з літаків. Постачання повітряним шляхом здійснювалось транспортними літаками Ju-52. Основні аеровузли були у Вінниці та Умані. Там зосередились транспортні літаки Ju-52 і частково бомбардувальники Ме-11 і Ju-88. Один із контейнерів, в якому скидали продукти оточеним військам, експонується в музеї історії Корсунь-Шевченківської битви. Після 9 лютого поранених з «котла» більше не вивозили.
10 лютого, за радянськими даними, у Корсунь прибув штаб 11 армійського корпусу. Командир 5 танкової дивізії СС «Вікінг» групенфюрер СС Гілле відсторонив від командування начальника штабу 11 армійського корпусу і взяв на себе командування оточеними військами корпусу. Всі тиловики були відправлені на передову. Після 10 лютого на рубежі Стеблів — Тараща була створена ударна група — 72, 112 піхотні дивізії, підсилена батальйоном 5 танкової дивізії СС «Вікінг» і штурмовою мотобригадою СС «Валлонія».