Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Згодом юнак знову визирнув у вікно. Вибратися неможливо, занадто високо. А мотузка залишилася внизу, у торбині Паккі. Навіть якби вдалося спуститися, то навряд чи він зміг би втекти, адже он вони: двоє солдатів проходять провулком. Тіурі спостерігав за ними, допоки ті не зникли за рогом. І раптом сяйнула думка. Для чого тут сидіти? Адже можна спробувати втекти через двері! Єдиний шлях до порятунку — діяти! Вислизнути в двері й пройти через ратушу! Думка видавалася божевільною, але чому б не спробувати?
Він приклав вухо до дверей; за ними все ще панувала тиша. Можливо, там узагалі ніхто не стоїть; адже вони не очікують, що він наважиться вийти. Саме тому він мусить це зробити!
4. Втеча
Тихенько відтягуючи засув, Тіурі боявся лише одного, що двері замкнено з того боку. Він дуже обережно потягнув їх. На щастя, двері відчинилися. Хлопець визирнув з-за рогу і побачив воїна, що стояв напівобер-та до нього. Тіурі відчинив двері ширше і тихо сказав:
— Обернися й ані пари з вуст.
Здригнувшись, солдат обернувся й схопився за меча. Але Тіурі направив на нього лук і повторив:
— Ані пари з вуст. Поклади меча. Добре. Тепер підніми руки вгору і підійди.
Той підкорився. Тіурі почув голоси інших, тих, хто перебував у ратуші. Юнак помітив, як зблиснули очі охоронця, і зрозумів, що має поспішати.
— До кімнати, — наказав він. — Мерщій!
Щойно солдат опинився в кімнаті, Тіурі замкнув його там, а ключ забрав і щодуху побіг; позад себе він почув, що той кличе на допомогу. Хлопець біг коридорами й кімнатами, шукаючи, де можна сховатися. Марно було сподіватися на те, що він втече без перешкод. О, тут є незамкнена шафа. Він заліз туди, причинив дверцята і причаївся. Люди проходили кімнатою, але до шафи не зазирнув ніхто.
Через деякий час він вислизнув зі схованки і продовжив свою подорож величезною будівлею, намагаючись дістатися непоміченим першого поверху. Коли Тіурі почув гамір, що долинав знизу і згори, йому здалося, що він потрапив у пастку. Тіурі забіг до однієї з кімнат, сподіваючись сховатися або, можливо, вилізти через вікно. Кімната була маленька, у ній стояв стіл з письмовим приладдям, на стінах були розвішані карти. Навстіж відчинені двері вели до іншої кімнати.
Щойно він заскочив усередину, як у дверях з’явився одягнений у чорне блідий юнак — писар бурмистра.
Тіурі знову підняв лука і прошепотів:
— Ані слова, бо застрелю!
Писар дивився на нього великими сірими очима, відкривши рота, але не видав ані звуку.
За дверима чулися крики:
— Він має бути десь тут! Шукайте на цьому поверсі! Тіурі наблизився до писаря і пошепки наказав:
— Якщо вони прийдуть сюди, ви повинні вийти й сказати, що мене тут немає. Ідіть до дверей. Я тримаю вас під прицілом.
Писар підкорився.
— Тепер відчиніть двері і стійте так, аби вони не побачили мене, та подбайте про те, щоб не шукали тут, і не надумайте вискочити. Я застрелю вас, перш ніж ви зробите крок.
Писар відчинив двері.
— Гей! — гукнув він когось, кого Тіурі бачити не міг. — А йди-но сюди, мерщій! Я думаю, він спустився сходами. Ловіть його в залі!
Хлопець почув, як переслідувачі кинулися вниз. Писар зачинив двері і підійшов до юнака.
— Я правильно все зробив? — спокійно запитав він і навіть усміхнувся. — І що тепер? Вони будуть на вас чекати там. Ви не спуститеся сходами.
— Тоді спробую по-іншому, — відповів Тіурі. — Не підходьте.
Писар зупинився і, схрестивши руки на грудях, пильно розглядав Тіурі.
— Що тепер? — знову запитав він. — Може, вам краще одразу застрелити мене. Якщо ви будете чекати, то зменшите свій шанс на порятунок. Можна ще кинути зброю вниз і вилізти через вікно. І це є реальна можливість вибратися. А я буду таким добрим, що не здійму галасу, доки ви не втечете.
Тіурі вагався.
— Ну ж бо, скористайтеся шансом, — наполягав писар. — Звісно, ви мені не довіряєте, але вам не можна тут лишатися надовго. Я хочу ще трохи пожити, і мені байдуже, втечете ви чи ні. Уявлення не маю, що хоче від вас бурмистер, і ще менше — звідки у вас такі кровожерливі схильності. але від цих темних справ намагаюся триматися якнайдалі.
Аж тут хтось завовтузився біля дверної ручки.
— Гей там! — гаркнув чийсь сердитий голос. — Від-чиніть-но!
— Сховайтеся в сусідній кімнаті, — порадив писар Ті-урі, прямуючи до виходу.
Тіурі відступив убік, тримаючи лук напоготові.
Писар відімкнув двері й знову заговорив з кимось, хто стояв у коридорі:
— Що тепер трапилось? Ви збираєтеся весь час мене відволікати?