Вогнедан, Повелитель… [uk]

Атож, княжич є теж сьогодні вільним від справ. Дана морщить носика, згадавши, як зелемінці намагалися перекласти не дуже приємні обов’язки, які є у воїна, на слуг. І яку отримали за це нагінку від пана сотника.

Челяді у прикордонних фортецях не тримають навмисне. Життя на Прикордонні, коли немає сутичок, є одноманітним, і приготування їжі, а чи підтримання помешкань у чистоті допомагає воякам збавляти час. І вільного часу таки залишається ще доволі багато, наприклад для того, щоб приготуватися до осінніх змагань.

Та пан Лемпарт про осінні змагання явно не думає. Нещодавно фортечний вояк-кравець ушив йому вбрання, а потім оповів про це з легенькою насмішечкою усій залозі. Та насміхався чорногорець дарма — пан Драган нині є гарним і явно тим пишається.

— Віршуємо, моя панно? — запитує, присаджуючись поруч.

Дана знову морщить носика… Вона, здається, ще не давала приводу казати на себе княжичу «моя…».

— Готуюся до поїздки до Боговлади, — відповідає врешті дівчина, — адже мій вірш у першій десятці… А ви прийматимете участь?

— Не знаю, — говорить Лемпарт дещо роздратовано, — ви знаєте, до чого я ніколи не звикну?

— До чого? — здивовано запитує дівчина.

— Що замість нормальних людських стосунків у нас завжди якісь вишукані розмови про вірші, про квіти, про соловейків, про літній спів зозулі в горах…

— Але ж ми не люди, — говорить Дана ще здивованіше, — та й поміж людьми розмови двох осіб мають бути приємними для слуху. Є дуже витончені люди, котрі не поступаються в цьому дивним, а де в чому навіть і перевершують їх.

— Чи не пан Трембич є такою людиною, — насмішкувато питає Лемпарт

— Пан Ярослав дійсно є таким, — стверджує Дана, — він вправний воїн, і гарний друг, і, якщо не пише віршів, то знає їх дуже багато. Читати і вдосконалюватися для нього в радість.

— Боже, яка дурість, — зітхає княжич, — так ускладнити все, а потім поборювати ці ускладнення. Цей Трембич дивиться на вас мов кіт на сало, але сказати про це не наважується, бо є, мовляв, недостатньо начитаним для цього. Яка бридня. Кохання не потребує ні віршів, ні книг, ні оцієї пареної ріпи, яка у нас зветься вишуканою розмовою.

— А чого ж воно потребує? — питає Дана розгублено. В очах княжича вона бачить який-то хижий блиск і мимоволі збирається, наче перед стрибком.

— Показати? — вишкірюється зелемінець, і раптом валить дівчину на зелену травичку галявини.

— Не пручайся, — шипить він, — це гарно… Це краще за балачки… Не пручайся, дурепо…

Дана, однак, недарма виховувалася на братових сувоях. А у Ігворрі волхв-воїн Богуслав, він же цілитель з Високого Замку, провів з нею та панною Владимирою кілька занять, на яких дуже зрозуміло пояснив, що потрібно робити в подібних обставинах.

Дійсно — пручатись не треба, грубою силою чоловік завжди переважить жінку. А потрібно вибрати слушний момент, і коли поганець захопиться та втратить пильність, бити коліном просто в пах.