Вогнедан, Повелитель… [uk]

Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:

Фентезійний роман на основі слов'янської міфології. Перший роман з циклу «Ельбер».
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...

Перейти на страницу:

— З тими двома я вже поговорив… Княжич в усьому винить себе, він, мовляв, не хотів тебе лякати… Говорить, що він подумав, що ти відповіси на його кохання, бо була з ним дуже ніжною, і тому він посунувся в залицяннях трохи задалеко. Говорить, що Трембич ревнує тебе до нього, і навіть до Рудана… Доню, напевне, ти дійсно занадто доросла, щоб нести службу нарівні з чоловіками. Обох зелемінців я випрошу з Лелега геть, бо мені занадто огидно допоминатися, що ж там було насправді… Може ти щось розкажеш, дівчинко? Я ж тобі не тільки батько, але й замість матері…

— Нічого там не було, — буркнула Дана, — а пана Трембича не смійте кривдити — він повівся дуже шляхетно…

— Я, доню, — зітхнув сотник, — мабуть відправлю тебе до вуйни Рути… На якийсь час. А про цих дармограїв доповім князю Владу, що не маю можливості їх виховувати. Нехай забирає цих панків в ігворрську варту, абощо… Або до іншої фортеці відішле… Тут їм бути не можна — опісля цього поєдинку я не дам за їхні життя мідної монети. Доню, ти ж знаєш, що в Ельбері навіть покарання нема за скривдження жінки — того, хто спробує це зробити, оголошують божевільним і знищують наче скаженого пса. Цей Лемпарт… він насправді хотів…?

Дана вже геть заплуталася в тому, чого хотів її невдатний залицяльник, а чого не хотів. Може, вона дійсно була з ним занадто ніжною? Принаймні, з іншими вояками залоги вона не ходила слухати спів зозулі і не вела довірчих розмов. Навіть з любим паном Трембичем. Може, зелемінець дійсно зрозумів це так, наче вона згодна стати його коханкою… А те, що повівся він досить грубо — так це через відсутність належного виховання. До того ж бідолаха отримав своє.

Дівчина розуміла, що від несподіванки таки перестаралася… Принаймні, пан Лемпарт, за словами Власта, ще довго мусив залишатися в ліжку. А серед вояків залоги пішли гуляти слова цілителя, необережно сказані ним Дзвениславу в присутньости застиглого біля брами фортеці чатового, котрий, однак, мав дуже добрий слух. Власт мовив, що пану Драгану потрібно бути обережним в залицяннях, бо повторення подібних пригод може позбавити його можливості продовжити рід.

— Вийшла прикра помилка, — буркнула Дана, — і менше з тим… Тільки, батьку, певне ви вирішили, що я у всьому винна, якщо відсилаєте мене з фортеці. Добре, я поїду… І навряд чи повернуся сюди. Зрештою, якщо я негідна бути воїном…

— Доню, — сказав сотник, — я лишень даю тобі відпустку. До речі, тобі потрібно підготуватися до осінніх змагань…

— Я ненавиджу вірші, - мовила Дана, — все це брехня… Гарні слова, кування зозулі і спів соловейків. Дайте мені спокій, тату. Я їду завтра.

— Була б жива твоя мати, — сказав сотник безпорадно, — а так…

Батько вийшов, а дівчина штивно випросталася на стільці, тамуючи сльози. І побачила, що Ярослав вже не спить, а дивиться на неї з жалем і тугою. Милий пан Трембич… Гарний пан Трембич, за цим чорнобровим парубком недарма зітхають дівчата з довколишніх хуторів. І кругловухі, і гостровухі…

«Як закрутить вусом, — згадалася Дані пісенька загиблої у Війні Стихій дівчини-воїна Роси Летич, — нащо і вирай, а як пригорне до серця — хоч з хати утікай…»

— Милий пане Ярославе, — схлипнула Дана, — давайте втечемо… Покиньте службу… Поселимося на хуторі, я вам прястиму, шитиму… Виноград збиратиму… Заберіть мене звідси… Будь ласка…

— Моя панно, — прошепотів Трембич, — я душу б віддав за подібне, але… Ви ж мене не кохаєте, моя зоре ранкова… Ви ж будете себе мучити хутірським життям, бо не для нього вас народжено. Ви все життя будете страждати, бо не взнаєте справжньої любови. Не треба, зіронько моя… Ви ще знайдете своє кохання… З віршами і соловейками. Я писати віршів не вмію, але я, принаймні, згоден їх слухати з ваших вустоньок з ранку до вечора. Та вам же цього буде не досить, моя панно, вам потрібен той, з ким би ваша душа бриніла разом, як струни на чорногорській гітарі. Я дякую вам, за вашу про мене високу думку і довіру, але…

— Отже і ви мене покинули, — сказала Дана сумно, — ну що ж… Бувайте, милий пане Ярославе… Може ще побачимося…

Милий пан Трембич лише зітхнув, стиснувши в долоні полотно хустини, яку Дана приклала йому до рани. Йому важко було зробити цей вибір, однак…

— Нехай хоч вона буде щасливою, — прошепотів десятник, дивлячись, як Дана плавною ходою дивної виходить з кімнати, — Нехай…

***

У Родогорі нічого не змінилося.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?