Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Ворогів, мов дуб, могутніх ти ламаєш, як солому.
Доки я з тобою, доти радість в серці є мойому!»
Надіслав Фрідон наказа, щоб верблюди скороході
Йшли сюди скарби забрати, бо інак їх взяти годі.
Путь в Аравію далеку всі верстали в дружбі й згоді,-
Автанділ до сонця линув світлим місяцем на сході.
Ось в Аравію вступають без турбот і без подій,-
Зустрічають замки й села на путі вони своїй.
Люди з тих осель, убрані у зелено-синій стрій,
Розпізнавши Автанділа, плачуть в радості палкій.
Таріел до Ростевана надіслав гінця, як слід,
Щоб сказав: «Нехай, о царю, квітнеш ти і весь твій рід!
Я, індійський цар, вістую про сумирний свій прихід
І несу тобі троянду, цвіт якої не поблід.
Вперше стрівшись, я, нікчемний, скрухи був завдав тобі,-
Ти неправий був, звелівши полонить мене в злобі,
І тоді я гнів свій мусив довести твоїй юрбі,
Повбивавши слуг та військо, хоч і був би ти в журбі.
Нині я прийшов до тебе, з шляху мусивши звернуть,
Щоб пробачення просити за свій гріх, за наглу лють.
Хай Фрідон засвідчить,- жодних я не взяв дарів у путь,
Автанділ - це дар єдиний, та найкращий він, мабуть».
Цар прийняв гінця негайно, не марнуючи й хвилин.
Не сказати, як втішався, добру вість почувши, він!
Впав потрійний блиск проміння на ланити Тінатін,
В тіні брів і вій царівни красно зазорів рубін.
Загриміли барабани, розляглись веселі кличі,
Вояки заметушились, щоб побачить їх у вічі,-
Скакунів вели і несли сідла, строї войовничі;
Безліч витязів хоробрих кінно рушили для стрічі.
Цар поїхав. З ним помчали воєводи й прості люди;
Звістку радісну почувши, люд надходив звідусюди,
Ревно дякуючи богу, кричачи на повні груди:
«Бог дає добро для тебе, час минув для зла й облуди!»
В мить, коли загін зустрічний з лісу виїхав на діл,
Таріелу ніжне слово так промовив Автанділ:
«Подивись уважно - бачиш, як встелив долину пил?
їде там вогонь, з якого я втрачаю рештки сил.
Там отець мій наречений - ось він їде на коні.
Я не можу йти до нього, я - у соромі й вогні,-
Перевищує цей сором почуття усі земні.
Хай Фрідон тебе порадить,- як поможете мені?»
Таріел сказав: «Це добре, що царя шануєш ти.
Тут спинись один, без мене, і назустріч не лети,-
Я ж піду туди, і, може, схоче бог допомогти -
Сонцелику, стрункостанну дасть тобі він осягти».
Автанділ, цей лев, спинився, розіп'явши тут намет;
Нестан-Джар сіяла поруч, сонце, звільнене з лабет,-
Тріпотіли вії, наче теплодайний вітру лет.
Вдаль помчався цар індійський, їхав збуджено вперед.
З ним Фрідон так само рушив - мчали вдвох широким ланом.
Цар його впізнав: «Он їде Таріел, колише станом».
Перед левом він вклонився, хоч царським пишався саном,
Наче батько, став ласкаво перед цим індійським паном.
Таріел також вклонився, повен шани і загоди.
Цілувався цар, щоб губи скуштували насолоди,
І вродливцю мовив щиро він, дивуючись із вроди:
«Ти - мов сонце, тьму нагониш, покидаючи народи».
Царські очі дивувала врода левня, постать мила,
Спритність рук його могутніх, поведінка горда й сміла.
Привітав Фрідон владику, річ промовивши до діла,
Та владар жагуче прагнув знов побачить Автанділа.
Таріел казав цареві, що смутнів, як од хвороби:
«Ось моє вам серце, царю, та посмів гадати хто би,
Що потішитесь ласкаво із моєї ви подоби?
Автанділ - ваш син, хто може бути ще вам до вподоби?
Не дивуйтесь, що немає тут його, що він сховався!
Сядьмо, царю мій! Погляньте - луг зелений скрізь прослався.
Я насмілюсь вам сказати, в чім його скорбота зла вся,
Та мені пробачте, царю, щоб казать я не вагався».
Вдвох вони отам присіли, де галява лісова.
Мов лампада, виблиск сонця лик сміливця осява,-
Від його краси в присутніх закрутилась голова,
І царю він став казати мудро вибрані слова:
«О владарю, я не годен отаке казати вам,