Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Я його дочку для тебе там благатиму принадно».
І Фрідон до Автанділа знову вість приносить скору:
«Не проси його лишитись, не заводь з ним навіть спору».
Автанділ же засмутився, аж затьмився виблиск зору,
Та повинен мати витязь до царів святу покору.
Кинувся до Таріела Автанділ з проханням знов,-
Він, покірливо схилившись, до його палат ввійшов
І сказав: «Я був зневажив Ростеванову любов,
Тож не хочу вдруге вести прикрих для царя розмов.
Я тебе благаю богом,- як надумав, так не дій,
Бо не хочу, щоб журився знову цар ласкавий мій.
Ті, що плакали за мною,- хай їх тішить супокій.
Не зведе меча на пана вірний лицар-добродій.
Як дочку його одверто ти попросиш в Ростевана,-
Горе нам,- бо засмутиться і розсердиться кохана.
І тоді мене ніколи не потішить вість жадана,
І мені вже не пробачать, і не вигоїться рана!»
Таріел, це сяйне сонце, побратима звів на ноги,
Засміявся і промовив: «Кинь даремні ти тривоги!
Я зазнав добра багато від твоєї допомоги,-
Треба, щоб із нами вкупі ти радів без остороги.
Я ненавиджу у друзів острах, гордість, ляк надміру,
Я ненавиджу бундючність і похмуру недовіру;
Хто мені є справжнім другом,- хай розкриє душу щиру.
Краще зовсім розлучитись, ніж тягнути дружбу сіру.
Знаю я,- тобі належить серце любої повік.
Ось приїду,- той, кого ви не один шукали рік,-
І невже царю образу я б незважено прорік?
Ні, того я тільки й прагну, щоб царський узріти лик.
Хочу я йому сказати, щоб відкинув він спонуку,
Щоб по власній вольній волі дав тобі царівни руку.
Шлюб увінчує кохання, нащо ж зносити розлуку?
Одне одного прикрасьте і забудьте геть про муку!»
Автанділ, коли побачив, що перечити не в змозі,
Теж погодився, хоч серце затремтіло у тривозі.
Дав Фрідон людей добірних, щоб служили їм в дорозі,
Рушив сам із ними вкупі, як укупі був і досі.
ТАРІЕЛ ЗНОВУ ІДЕ ДО ПЕЧЕРИ ТА БАЧИТЬ СКАРБИ
Дівноса премудрим словом нам розкрита таємниця:
Бог не творить зла, лиш добре людям шле його десниця;
Доброта є вічна, миттю є злодумність темна й ниця.
Вдосконалюючись, в бозі досконала суть ясниться.
Втрьох три леви, втрьох три сонця край Фрідона залишили -
Щоб побачить сонцелику, вслід за ними всі спішили.
Кришталевий лик дівочий коси воронові вкрили,
І рубіни бадахшанські ніжні риси розцвітили.
Так ішли сміливці, сонце в паланкіні несучи,
По дорозі полювали,- крові ринули ключі.
По яких не йшли країнах,- скрізь раділи глядачі
І дари препишні несли, їм назустріч ідучи.
Наче з місяцями сонце пропливало в небесах,-
Так звитяжці мандрували, й радість грала в їх очах.
Йшли багато день у хащах, і безлюдний слався шлях,
І прийшли до скель, де в тузі Таріел не жив, а чах.
Таріел промовив: «Стану за господаря для вас,-
Всі ходім туди, де жив я, навісніючи весь час,-
Там Асмат печеним м'ясом почастує радо нас,
Я ж дари усім зготую, щоб втішались ви з окрас».
Злізши з коней, всі вступили до печерної хатини,
І Асмат гостям принесла шмат смачної оленини,
їли всі і потішались з добросердої гостини,
Прославляли божу ласку, бо минули злі години.
А тоді пішли в печери, що продовбані у скелі,-
Всі покої зі скарбами обійшли при Таріелі,
Безконечно розчиняли скрині ковані, дебелі,
І без заздрощів дивились, тільки бавились, веселі.
Таріел у цю печеру витязів привів недаром:
Він Фрідоновому війську, воякам і спасаларам,
Скарб роздав, усіх прещедро збагативши пишним даром,-
Та неначе й не займали тих скарбів, що грали жаром.
Він Фрідонові промовив: «Важко борг тобі сплатити,
Але сказано: щасливий той, що вмів добро творити;
Весь цей скарб, що тут таїться, наче власний, забери ти,
Бо віднині, як господар, ним ти маєш володіти!»
Вдячний був Фрідон,- схилився у поклоні він низькому:
«Царю мій! Твою я щедрість відчуваю, всім відому!