Студії з української етнографії та антропології

цілком вільні, кептар став постійною та незамінною і літом, і знмою одежею українських горців, як жінок, так і чоловіків; він став конче потрібний їм в умовах їхнього гірського клімату з різкими та раптовими змінами вітру та температури. Але вже трохи нижче, на передгір'ях, кожуховий кептар стає цілком непридатний, і його заступає катанка, бруслик чи лейбик, цілком подібний кроєм до кептаря, але пошитий вже не з кожушини, а з сукна (табл. V, b та а; табл. XVIІГ, b та а).

Кожух. Кати за примітивну форму одежі вважати кептар, то кожух, безперечно, дальший його розвиток, і це знову-таки спільна одежа і для жінок, і для чатовіків. Головаиький прямо говорить, що «верховинці (бойки) носять довгий кіптарь, а на рівнині до нього пришивають і рукава, так шо кіптарь перетворюється в кожух». На Київщині, як свідчить Чубннський, селяне відріжняють дві форми кожуха: кожух простий та кожух тулуб’ястий, і дуже цікаве те, що перший, простий, далеко складніший, ніж другий, тулуб’ястий, що його шиють без стану, без фалд тощо, а раніше шили й без рукавів. Простота першого полягає в тому, що його більше вживають (а ту-луб’ястнн кожух носять лише заможніші люде), та ще в тому, що вік старіший з походження, що виявляється і в його крої. Описуючи оброблення шкур та спосіб викроювання кожуха, ми згадували, що найбільша з потрібних для того кожушин іде на так звану перегинку, цебто верхню, основну частину цієї одежі; цю кожушину (А) перегинають удвоє, посередині на загині вирізують напівкруглий отвір (для шиї), потім розгинають та одну, трохи більшу, половину розрізують вздовж до шийного отвору. Таким способом, зігнувши кожушину иавпаки, матимем не шо инше, як добре відомий нам кептар. Далі, з другої розрізаної надвоє кожушини (В) пришивають дві передні поли, третя шкура (С) становить задні поли, з четвертої та п'ятої шиють бічні поли, а з шостої, також розрізаної надвоє, роблять рукава. Даіучений малюнок показує, до якої міри цей крой відповідає і формі кожушин, а також і формі одежі, шо її з них роблять (мал. 15).

Взагалі це все показує не тільки викроювання кожуха, але й цілу історію його розвитку, що почалась, як ми то бачили, з пришивання до кептаря передусім рукавів, а потім і більш-менш довгих пат Підтвердження цього ми знаходимо і в формах українських кожухів, що існують і досі. Угорські українці і тепер носять короткі кожушки, шо иноді ледве вкривають живіт, але. явна річ, з рукавами Такі самі короткі кожушки трапляються у гуцулів На старовинних українських портретах та картинах, наприклад «козака Мамая», часто можна бачити цю форму кожушка, чи кожанка. Полтавська кожушанка теж буває не довша як до колін, а в инших місцевостях України носять уже довгі кожухи, на які йде часом аж вісім овечих шкур. А щодо тулуб'ястого кожуха, то він, мабуть, походить з довгої овечої пелерини, шуби чи киреї, спочатку зовсім без рукавів, а потім уже з рукавами (як це ми бачимо на малюнках одежі гетьмана та полковника у Рігельмана). В угорських русинів єдина довга одежа — губа — являє собою щось на кшталт некритого кожуха без рукавів, що від його невисокого коміра спущено на плечі та на спину кожушину в формі пелерини, вовною назверх, часом з овечими копитцями (ратичками), що на ній ще висять. Простий кожух, особливо на Правобережжі та в Галичині, дуже часто оздоблюють ріжними вирізаними з кольорового сап'яну нашивними візерунками, а на тулуб'ясто-му кожусі таких нашивок або зовсім нема, або дуже мало, зате часто його покривають сукном або черкасином. Цими тканинами покривають часом і простий кожух, і тоді такий кожух зветься байбарак. Як це вже сказано више. на цілій Україні жіночий кожух (так само, як і кептар) нічим не відзначається од чоловічого, і дуже часто, особливо в небагатих родинах, одного кожуха носять і жінки, й чоловіки,— в міру потреби.

Катанка, бруслик (сербський пре лик, прелук), чи лейбик, являє собою, як це вже зазначено, одежу, цілком аналогічну з кептарем, або, краще сказати, відміну його, пристосовану до не такого суворого клімату рівнини шляхом заміни овечої шкури сукном; одежу цю також носять і чоловіки, і жінки. Під першою з наведених назв ця одежа трапляється найбільше на південному сході Галичини та на Великій Україні; під другою та третьою назвою вона трапляється, буває, найчастіше у бойків на східньому схилі Карпатів та в угорських українців на західньому схилі. У гуцулів, з зазначених уже више причин, цієї одежі нема 1 У бойків її роблять майже завше з темно-сірого чи брунатного сукна (од того, якої барви вівці), так само, як і кептар без стану, а часом зовсім без коміра або з коміром, невеликим, стоячим, та з шнурками або смужками стрічки в формі петельок на грудях (табл. VIII, b та а).