Студії з української етнографії та антропології

наприклад, у зирян та великоруських поморів у Європейській Росії, а також у туигузів на Сибіру, у тлінгітів у Північній Америці, у веллів на острові Целебесі та в багатьох инших народів. Коли шкури були невеликі, їх уживали дві; одну на грудн, другу - на спину, при ньому їх зв’язували чи утримували чимсь иа плечах. Теплий клімат та успіхи культури дозволили старим грекам та римлянам замінити шкури на шматки вовняної тканини, то були, як і раніше, зчеплені на плечах, але не зшиті, утворюючи хитон або туніку. У країнах, не таких теплих, щоб прикрити бічні частини тіла, почали зшивати шкури спочатку з одного боку, а потім з обох, і в останньому випадку робили дірку для шиї та розріз посередині грудей для проходу голови. Отже, з’явилось щось подібне до сорочкн без рукавів, спочатку із звіриних шкур, а потім з вовняної тканннн і. нарешті, з тканини рослинної. До дірок, іцо зоставались збоку, щоб просовувати в них руки, потім стали пришивати рукава, до нижніх кінців - поли, і послідовно таким способом відбулась еволюція всіх родів верхньої одежі, що на початках була спільна для жінок і для чоловіків.

Хоч історик одежі у чехів Ч. Зібрт на підставі доказів, взятих, правда, з лінгвістичної палеонтології, відкидає правдивість відомостей Косьми Пражського, який свідчить, що чехи за глибокої старовини не знали ще ткацтва та вдягалися тільки в шкури, але ми не можемо дивитись на цю відомість як на щось неправдоподібне, пригадуючи хоч би свідоцтва старо винних римлян про pelliti reges або візантійців про болгарських послів, одягнених у звірині шкури Мабуть, таки одежа із звіриних шкур була й пер вісною одежею всіх слав’ян Щодо кептаря в старовинній Україні, то прямих вказівок на нього у нас немає, але малюнки козацької доби вже дають нам кілька зразків короткої куртки з футра, без рукавів або з рукавами,— первісного кожанка Сучасний український кептар у простішій своїй формі являє собою під назвою бунди коротку (тільки до пояса) одежу або зовсім без коміра, або з дуже невисоким стоячим коміром навколо отвору для шиї та з двома отворами для рук. .Лівий бік бунди утворюють або фалдою кожушини, або він зашитий; правий бік вільний, і його зав’язують ремінцями. Такі бунди носять і тепер, особливо за працею, на Буковині, часом гуцули та зрідка й бойки. Удосконаленішою ця одежа стає, коли вона зашита й з правого боку, круг вирізу для голови роблять невисокий комір, а спереду роблять розріз не до кінця, щоб вдягати через голову, або до кінця — щоб вдягати звичайним способом. Такого роду одежа відома під назвою кептаря, та її носить ціле українське населення Карпатів як на східньому, так І на за-хідньому схилі їх. а також гірське населення Трансильванії. Румуні! та Сербії. На Буковині кептар иноді буває вишитий барвистими візерунками, яскраво кольоровою вовною або навіть шовком: часом замісць вишивок на ньому нашивки з ріжнобарвного сап’яну, що утворюють дуже хнтроумний і часто пишний візерунок, особливо у гуцулів. Таким самим багацтвом орнаментації одзначаються кептарі галицьких та угорських гуцулів; у бойків вони значно простіші, а у лемків уже трапляються дуже рідко. Крім орнаментації, кептарі відзначаються в ріжних місцевостях і ріжним кроєм. У гуцулів кептар шиють з невеликим стоячим коміром і найчастіше — зовсім без талії, цебто мішком (табл. U та III, a. d; табл. XIX, а); у бойків часто прироблюється до нього широкий одкладний комір з чорної чи білої кожушини, а крім того, роблять щось на кшталт талії чи перехвату з дуже короткими полами, що ледве доходять нижче пояса (табл. XIX, а, чоловіча фігура). Захищаючи від холоду спину, боки та груди та залишаючи при тому руки