Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Ми спостерігаємо живу картину того часу: і втікачі, і влада місцевого ханського баскака, і бажання хана навести лад у своїх володіннях, і заснування баскаком нових поселень.
Нагадаю читачам: після смерті Менгу–Тимура у Золотій Орді панував «розбрат», коли піднісся темник Ногай і почав втручатися у вирішення державних справ. Ногай належав до заслужених людей Орди. Ось що про нього пише казахський вчений Калібек Даніяров:
«Ногай — легендарний герой Улиса Жоші — Золотої Орди. Будучи сином старшої сестри Батий–хана і великого воєначальника з роду Мангит, Ногай під час походів… Батий–хана показав себе талановитим воєначальником і батиром. Переможець лицарського війська під Легницею, він першим вийшов до Балтійського моря» [57, с. 107–108].
Слід зауважити, що князі майбутньої Московії ніколи порядністю не відзначалися. І в нашому випадку М. М. Карамзін вимушено визнав: «…легковажний Святослав, ще до Олегового повернення з Орди, тривожив Баскакові поселення нічними нападами, схожими на розбій» [41, том IV, с. 231].
Так писали російську історію: коли грабував баскак Ахмат — це кваліфікувалося як «розбій», коли ж князь–Рюрикович — це було лише «схоже на розбій». Своїх в усьому намагалися виправдати, запускаючи в оповідь так званий «доважок брехні».
Зрозуміло, Ногай за подібну брехню покарав обох князів — і Олега, і Святослава. Ось як подав матеріал М. М. Карамзін:
«Чи міг Князь двох або трьох нікчемних містечок думати про спротив? Олег утік до Хана Талабуги, Святослав — у ліси Воронезькі, а Моголи, розоривши Курське володіння, схопили 13 Бояр, а також кілька подорожніх, і передали їх, закутих, у жертву злобному Баскакові. Він злочинно умертвив перших, відпустив подорожніх і, подарувавши їм закривавлену одіж страчених Бояр, сказав: «ходіть із землі в землю і гучно оголошуйте: таке буде кожному, хто насмілиться образити Баскака!» [41, том IV, с. 231].
Цікаво відзначити, що хан Золотої Орди Талабуга підтримав справедливість і в новій ситуації, бо, повернувшись від хана, князь Олег сказав своєму братові:
«Ми були праві, а тепер стали винні. Справа твоя є повторним розбоєм, який найбільш ненависний Татарам і в самій нашій вітчизні нетерпимий. Належало вимагати суду від Хана, ти ж не хотів їхати до нього, ховаючись у темряві лісів як злодій. Моя совість чиста. Іди, виправдайся перед Царем»[41, том IV, с. 232].
Як не намагалися хани Золотої Орди привчити князів «Залешанської землі» до закону і порядку, їм цього так і не вдалося зробити до розпаду держави. Потреба в розбої та бандитизмі, в підступності і лукавстві в усі часи була притаманна правителям тієї землі. Але якщо М. М. Карамзін відкрито говорив про ці явища, властиві курським та липецьким князям, то коли переходив до розповіді про діяння московських князів, намагався знайти їм пояснення або виправдання. У М. М. Карамзіна за московитами стояла історична необхідність, швидше — історична правда. Навіть за запеклими негідниками.
Подаючи вищенаведений матеріал про стан справ на території Курського, Липецького і Рильського улусів, автор вважав за потрібне показати загальну картину життя фінських племен землі Моксель, що увійшли до складу єдиної держави — Золотої Орди.
Уся російська і навіть європейська історичні науки сповідують думку про «незалежний розвиток Московії» в Золотій Орді. Однак це — московська брехня. Ніякого самостійного розвитку і становлення Московії як князівства в ХІІІ–ХV століттях не відбувалося. Це був звичайний улус єдиної держави: керувався єдиними законами, управляли ним ставленики «старих царів», громадяни північних улусів платили податки до єдиної скарбниці і відбували військову повинність в армії єдиної держави.
Крім цього, населення Золотої Орди постійно змішувалося, через що у XVI столітті серед московської аристократії не існувало родів, які б мали місцеве коріння і походження раніше другої половини XIII століття. Вся московська аристократія — не місцева, прийшла, з часів Московського улусу Золотої Орди. І основні її представники походили переважно чи то з татар Орди, чи то з казанських татар (булгарів).
Не наводитиму ще раз дослідження московських професорів з цієї теми. Це є у другій книзі.