Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Соломон, переминаючись з ноги на ногу, сором’язливо почав опиратися. Але тут Фіскарошка не довго чекала: сама розв’язала очкур і стягла із чоловіка ногавиці. Соломон стояв перед начальником жандармерії, світячи чоловічим достоїнством.
— Пані… я ні вам… не знам… цо ви хцете? — розгублено промимрив жандарм.
— Як, што хочу? — запитала Фіскарошка. — Ви, пане, найшли якоєсь пустоє залізяччя і кажете: „Є серсама, то й паленьку гоните“. Но то і я так кажу: „Раз у діда є серсама для дримбання, то, видати, старий курваш насилує усіх, кого лем видить!“
Не святішою виявилась і совєтська власть. По недовгім часі, як для нас зі сходу совєтські війська придруляли на возах сонце свободи і, як кажуть, повні гаті щастя, вийшов сердитий указ. За ним суворому покаранню підлягали несвідомі громадяни, які займалися самогоноварінням і підривали економічну могутність СРСР. До нас, на Небесі, цей документ, звісно, не дійшов. Проте від якоїсь щирої слов’янської душі, якій вічно мішає жити щастя ближнього, дуже швидко пішов на нас донос в органи: мовляв, найліпші вороги СРСР не за границями, а у вас під носом, на Небесі… Далі більше: ці Данки розвалили Австро-Мадярську імперію, а потім Чесько-Словенську республіку, а за нею — хортіївську Угорщину. Отже, хай стережеться Сов’єтський Союз, бо підступні Данки вже і на нього гострять зуба…
Приблизно така досить невтішна характеристика була видана нашій дружній і миролюбивій родині.
І якогось ранку на Небесі нагрянула каральна експедиція — двоє міліціонерів, один мукачівський пан у цивільному і наш дорогенький родак, голова сільради на прізвисько Австрійський Пірат.
— Но та лем красно дякуємо тобі, золотий братику, за такий подарок, — хижо зашипіла Фіскарошка до вуйка Пірата, коли екзекутори кинулися у хлів.
— На мою веру!.. На мою веру!.. — почав перелякано клястися Австрійський Пірат. — Я, Марько, ще спав, коли прийшли за мною… то што міг вчинити?
— А хто доніс? — прокурорським тоном запитала Фіскарошка.
— Видати, ваші великі цімборове, — показав вниз на село. — Може, палестинські кумове, може, й аргентинські цімборове, а може, бразильські сватове… У них є письмо на вас, — кивнув очима на екзекуторів — ті саме витягували із хліва наш родовий вічний двигун.
Коли каральна експедиція покинула обійстя, баба із дідом сіли під стару дичку і довго шепотілися. Потім Фіскарошка встала і, наче великий полководець, окинула орлиним зором зверху із Небесі Палестину, Бразилію, Аргентину, Ватікан, Балкани і голосом військового стратега повільно, але громогласно прорекла:
— Буде вам водяноє-неправоє! Будуть ще й ваші нащадки у дванайцятому коліні давитися галушками і пирхатися смолою, коли вчують моє ім’я.
Дід Соломон, наче вірний зброєносець, стояв за Фіскарошчиною спиною, за кожним бабиним словом погрожував у долину кулаком. І коли вона закінчила свою тираду, войовниче вигукнув:
— Ми, Марько, фігу з маком крутили Францові Йовшкові, Масарику, Гортійові, Гітлєру, то свищеме й маскалям!
— Правду маєш, Мішку! — похвалила баба Соломона і, гамуючи бойовий запал вірного мужа, поблажливо мовила: — А тепер подьме собі мало дати, бо за тими політичними танцями порядний челядник і за п’янку забуде. А то вже, неборику, неспасенний гріх!
Наступного ранку Соломон із Фіскарошкою, наче закохані голуб’ята на підвіконні, сиділи у сільраді перед Австрійським Піратом.
— Гонили би вас п’яні мацури, кілько раз я вас предупреждав: лишайтеся ви ся тої паленьки, — лютів голова сільради.
— А тогди би ти што, Андрійку, гарячу смолу пив? — резюмувала баба.
— Я кілька раз говорив — сов’єтська власть — се вам не татічко Масарик із його вошливою демократійов! — вів далі своєї Австрійський Пірат. — Сов’єтська власть так любить, што зожре!..
— Слухай, Андрійку, не мели тринку-парастас… Ще тота влада не виділа сонця, авби нам заборонила гнати! — підняла повчально догори пальця Фіскарошка.
Австрійський Пірат відсахнувся і буркнув:
— Із тобою, небого сестро, говорити, як свиню до школи водити. Усе ви з Мішком виціфруєте по-своєму.
— Андрійку, а де, перебачаюся, наша апаратура? — запитав безневинно дід.
— Як де? Он там замкнута, — показав голова на сусідню комірчину. — Завтра рано прийде сам начальник міліції… І будуть вас товаріщеським судом судити — при вшиткому селові.
— Но та ми вже такоє, як арештанти?.. — зітхнула баба.
— Такоє гіби так, — кивнув головою вуйко Пірат.