Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Сесе нумер осімнадцятий! — палко вигукнув Соломон. — Під сим нумером пани з Мукачева зареєстрували наш апарат!
— Бо вже перед нами стояла чилядь із Балкан і ми були аж вісімнадцяті, — додала баба.
— То ви, Марько солодка, радите і мені піти? — запитала Кутузовка.
— Но а для чого терти мозоль на голові? — розважливо мовила Фіскарошка. — Понесіть, зареєструйте і спіть собі спокійно без каменю під подушкою. Правда, пани вже реєстрацію закінчили, — додала баба. — Треба завтра — і чим раніше, бо очерідь велика.
— Но та красно подякувала і побігла, — сказала Кутузовка, обняла бабу, щиро поцілувала і дременула у двір.
— Птфу, закляття би їй, — сплюнула Фіскарошка. — Так ня шарія кривоока поцілувала, якби онучу понюхала.
А плювалась баба не просто ради перченого слівця. Вони із дідом ще вчора добре проміркували, прорахували і дійшли обопільної згоди: про наш сімейний бізнес до Мукачева у панське вухо нашептав хтось із дуже близьких. І зловісні тіні упали на дорогих кумів Кутузовку і Гітлєрку, бабиного двоюрідного брата на Прізвисько Карл Маркс та сваху на прізвисько Клара Цеткіна. В цьому ж порядку ми й обійшли наших дорогих родаків із радісною вісткою про велику щедрість і благородство сов’єтської власти — варто лише зареєструвати самогонний апарат і гоніть, солодкі мої, стільки, авби вам хоч і через ніс текла, а кому мало — то й через вуха. При цьому дід Соломон, як піонер на шкільній лінійці, постійно палко і захоплено вигукував:
— Сов’єтська власть, сесе вам не татічко Масарик із вошливою демократією! Сов’єтська власть так любить челядину, што лем раз!
Коли задумана місія була втілена в життя, ми тихенько вийшли за околицю села і, обійшовши його долиною святого Івана, повернулись до сільради і чесно здали Австрійському Піратові самогонний апарат за номером 18.
— Ану ж, лепавці, не забудьте про завтрашнє рано… товаріщеський суд! — нагадав навздогін голова сільради.
— Та де би’сьмо забули! — щиро пообіцяла баба. — Так будемо завтрашнього рана сюди бігти, лем аби’сьмо ноги не поламали!
А тим часом вістка про те, що у сільраді завтра будуть реєструвати самогонні апарати, як шалена ворона полетіла, каркаючи, від двору до двору. І наступного дня вся Палестина, Бразилія, Аргентина, Ватікан і Балкани, ледве засвітало — хто на тачці, хто на возі, хто на велосипеді, а хто просто на власному горбу — кинулись навперегінці займати біля сільради місця у черзі для реєстрації. Звісна річ, першою тут, оптимістично-торжествуюче блимаючи одним оком, підпирала двері кума Кутузовка. На її тверде плече спиралася пані Гітлєрка. Вона умудрилася прицубрити аж три самогонні апарати. Цим самим викликала праведний гнів Карла Маркса і Принцеси Едінбурзької, які в один голос висунули гіпотезу: якщо тепер кожен почне валити із трьома апаратами, цілком можливо, що у сов’етської власти не вистачить й номерів для реєстрації. Адже звісно, багачеві й чорти дітей колисають. Тому хитрогузиця Гітлєрка може собі й три апарати зареєструє, а бідна сваха Клара Цеткіна, що ледве пришкандибала із Балкан і стоїть насамкінці черги, не отримає благословення й на один.
Таке припущення викликало спершу непевні сумніви, а далі обурення, яке переростало у справедливий гнів натовпу. Черга взялася совістити Гітлєрку, але та раптом заголилася і почала плескатися по сідниці: мовляв, усі ви мені до гузиці. І хто зна, чим би це усе закінчилося, коли б із-за повороту не вигулькнула машина великого бабиного цімбори, начальника районної міліції Альоші Грібова на прізвисько Парадичка.
Машина радісно запіпікала і, скреготнувши колесами, зупинилася перед воротами сільради. Черга вмить замовкла, стрепенулась, вишикувалась і усміхнулась приязно сотнями ротів. Із машини поволі видавився приємно вражений Парадичка. За ним, із заднього сидіння, немов черв’як із кислого яблука, поволі вистромився вражений і ошелешений голова сільради.
— Какоє сознаніє! — сплеснув здивовано руками начальник міліції. — Какая високая общественная мораль! Єдва власть пріняла закон, а наші гражданє уже єго даже перевиполнілі! Правда, Андрюша?
— Так… конєшно… сознательность у нас… матір їй в душу… гута би їх убила… — прошепотів безкровними вустами Австрійський Пірат.
— Так што? Так всєм і напішем — явка с повінной, конфіскація орудія пріступленія і дєнєжний штраф! — сформулював задоволено начальник міліції і попрямував до черги, яка, поки що нічого не відаючи, радісним гелготанням вітала Парадичку.