Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Не турбуйтеся, місіс Персівал, — сказав інспектор Ніл. — Я думаю, ви повернете собі свої гроші.
Наступного дня інспектор Ніл мав ще одну розмову з Мері Дав.
— Міс Дав, — сказав він, — я був би вам вельми вдячний, якби ви передали мені чек на п’ятсот фунтів і я зміг би повернути гроші місіс Персівал Фортеск’ю.
Він пережив справжню втіху, побачивши, як Мері Дав утратила самовладання бодай один раз.
— Та дурепа, либонь, призналася вам у всьому, — сказала вона.
— Так, призналася. А шантаж, міс Дав, — це досить серйозний злочин.
— То не був шантаж у точному розумінні, інспекторе. Я думаю, вам буде нелегко висунути проти мене звинувачення в шантажі. Я лише зробила місіс Персівал послугу, за яку вона була мені вдячна.
— Гаразд, міс Дав, якщо ви повернете мені чек, то ми залишимо все, як воно є.
Мері Дав дістала свою чекову книжку й свою авторучку.
— Це дуже прикро, — сказала вона. — Саме тепер мені дуже потрібні гроші.
— Ви шукаєте собі нову роботу, я так розумію?
— Так. Ця моїх сподівань не виправдала. Усе тут склалося вкрай невдало.
— Атож, тут ви опинилися у вельми скрутній позиції, адже в будь-яку хвилину ми могли зацікавитися вашим минулим.
Мері Дав, котра вже опанувала себе, дозволила своїм бровам підскочити.
— Даруйте, інспекторе, але моє минуле безневинне, запевняю вас.
— Так, безневинне, — весело погодився інспектор Ніл. — Ми нічого не маємо проти вас, міс Дав. Хоч я не міг не звернути увагу на дивний збіг, що три останні будинки, де ви так чудово служили, були пограбовані, кожен через три місяці, після того як ви звідти пішли. Грабіжники були напрочуд добре поінформовані, де зберігаються норкові манто, коштовності й таке інше. Справді дивний збіг, чи не так?
— Збіги трапляються, інспекторе.
— О, так, — сказав Ніл. — Вони трапляються. Але вони не повинні траплятися надто часто, міс Дав. Мені здається, — додав він, — що ми з вами зустрінемося в близькому майбутньому.
— Я не хочу бути з вами грубою, інспекторе, але сподіваюся, що більше зустрітися нам не доведеться.
Розділ двадцять восьмий
Міс Марпл розгладила рукою верх своєї валізи, запхала всередину кінець вовняної шалі й закрила кришку. Вона озирнулася навколо у своїй спальні. Ні, вона нічого не забула. Крамп увійшов, щоб забрати її багаж. Міс Марпл увійшла до сусідньої кімнати, щоб попрощатися з міс Ремсботтом.
— Боюся, — сказала міс Марпл, — що як слід не віддячила вам за вашу гостинність. Сподіваюся, десь у майбутньому я здобуду ваше прощення.
— Ха, — сказала міс Ремсботтом.
Вона, як завжди, розкладала пасьянс.
— Чорний валет, червона дама, — промовила вона, а тоді метнула скоса швидкий погляд на міс Марпл. — Сподіваюся, ви з’ясували те, що хотіли з’ясувати? — спитала вона.
— Так, з’ясувала.
— І я сподіваюся, ви про все розповіли поліційному інспектору? Він зможе довести злочин?
— Я майже впевнена, що він його доведе, — сказала міс Марпл. — Хоч це й може забрати в нього трохи часу.
— Я вас не запитую ні про що, — сказала міс Ремсботтом. — Ви дуже прониклива жінка. Я це зрозуміла відразу, як вас побачила. Я не звинувачую вас за те, що ви зробили. Зло є злом, і його треба карати. У цій родині погана спадковість. Богу дякувати, не по нашій лінії. Елвіра, моя сестра, була дурепою. Але не більше того. Чорний валет, — повторила міс Ремсботтом, доторкнувшись до карти. — Вродливий, але з чорним серцем. Цього я й боялася. Іноді ти не можеш перешкодити собі любити грішника. Той хлопець умів сподобатися жінкам. Навіть до мене підкочувався. Набрехав про час, коли пішов від мене в той день. Я не стала йому заперечувати, але відразу запідозрила — тут щось не так. І чим далі, то підозра моя зростала. Але він син Ельвіри — як могла я сказати щось проти нього? Утім, ви справедлива жінка, міс Марпл, а справедливість повинна перемогти. Хоч його дружини мені шкода.
— Мені теж, — сказала міс Марпл.
У холі Пет Фортеск’ю чекала її, щоб попрощатися.
— Мені не хочеться, щоб ви нас покинули, — сказала вона. — Мені бракуватиме вас.
— Мені пора звідси їхати, — сказала міс Марпл. — Я закінчила те, задля чого сюди приїхала. Це було не дуже приємно. Але ви повинні зрозуміти — не можна дозволити, щоб зло перемагало.