Кишеня, повна жита

— Вона дуже сердита на мене, — сказала Дженніфер. — Я вже давно її не навідую, бо мої візити лише дратують її. Бідолашна мама, ви навіть уявити собі не можете, якою відданою вона була батькові.

— І вона намагалася накинути вам дуже мелодраматичні уявлення про помсту?

— Так, — погодилася Дженніфер. — Вона знову й знову примушувала нас присягтися на Біблії, що ми ніколи не забудемо, хто вбив нашого батька, і рано або пізно вб’ємо його. Звичайно, коли я стала працювати в лікарні й опанувала науку медичної сестри, я почала розуміти, що її психічна рівновага дуже порушена.

— А проте ви й самі плекали почуття помсти, місіс Фортеск’ю?

— Звичайно! Адже Рекс Фортеск’ю практично вбив мого батька! Я не хочу сказати, що він застрелив його, або вдарив ножем, або щось у такому дусі. Але я переконана, що він залишив мого батька помирати. А це те саме, чи не так?

— З морального погляду те саме — ви правильно мислите.

— Тому мені хотілося відплатити йому, — провадила Дженніфер. — Коли моя подруга стала доглядати його сина, я влаштувала так, щоб вона покинула нашу лікарню й запропонувала замінити її. Я не знаю, що я мала намір зробити… Хоч я ніколи, інспекторе, я ніколи не думала про те, щоб убити містера Фортеск’ю. У мене, признаюся, була якась туманна думка доглядати його сина так погано, щоб він помер. Але, звичайно, якщо ти за своєю професією медична сестра, то ніколи не зможеш таке вчинити. Практично мені довелося докласти чималих зусиль, щоб допомогти Валу стати на ноги. А тоді він закохався в мене й попросив одружитися з ним, і я подумала: «Така помста буде справді розумнішою, ніж будь-яка інша». Тобто одружитися зі старшим сином містера Фортеск’ю й у такий спосіб повернути собі гроші, які він виманив у мого батька. Я подумала, що це буде найрозумніший спосіб.

— Так, справді, — погодився інспектор Ніл, — набагато розумніший. — Він додав: — То це ви, я думаю, поклали дохлих дроздів на письмовий стіл і запхали їх у пиріг?

Місіс Персівал почервоніла.

— Так. Мабуть, я вчинила велику дурницю… Але містер Фортеск’ю одного дня почав вихвалятися тим, як він умів дурити людей, усе з них висмоктував і залишав ні з чим. Причому завжди це робив у рамках закону. І я вирішила як слід налякати його. Він і справді пережив великий страх. — Але, — стривожено докинула вона, — я нічого більше не робила, інспекторе, повірте мені, не робила нічого. Ви ж не думаєте, признайтеся, ви не думаєте, що я могла когось убити?

Інспектор Ніл усміхнувся.

— Ні, — сказав він, — я так не думаю. — Він додав: — До речі, ви платили Мері Дав якісь гроші останнім часом?

У Дженніфер відвисла нижня щелепа.

— Звідки ви знаєте?

— Ми багато чого знаємо, — сказав інспектор Ніл і додав подумки: «І багато про що здогадуємося».

Дженніфер швидко заговорила:

— Вона прийшла до мене й повідомила, що ви назвали її Рубі Маккензі. Вона сказала, якщо я дам їй п’ятсот фунтів, вона дозволить вам і далі думати так. Бо якщо ви, мовляв, довідаєтеся, що я Рубі Маккензі, то мене запідозрять у вбивстві містера Фортеск’ю та моєї свекрухи. Мені довелося докласти великих зусиль, щоб зібрати гроші, бо я, звичайно, не могла сказати про це Персівалу. Він не знає, хто я така. Мені довелося продати свою обручку з діамантом і прегарне намисто, яке мені подарував містер Фортеск’ю.