Черв не вповільнював невпинного руху аж до самого вечора. Увесь цей час Одраде подумки обігрувала свої питання, так і не знаходячи відповідей. Як Шіана наказувала червам? Дівчина казала, що не скеровувала свого Шайтана в цьому напрямку. Що це за прихована мова, на яку відповідав пустельний монстр? Одраде знала, що Сестри-охоронниці у ’топтерах, які їх супроводжували, ставили собі те саме питання плюс ще одне: «Чого Одраде не припинить цієї їзди?»
Правда була куди простішою: нею керувала цікавість.
Із сичанням просуваючись пустелею, черв скидався на корабель, що пробивається крізь бурхливе море. Лише сухі крем’яні запахи перегрітого піску в повівах вітру, який пролітав повз них, свідчили про інше. Зараз довкола тяглася сама тільки відкрита пустеля, кілометр за кілометром дюн, схожих на китові спини, рівномірних у своєму бігу, мов океанські хвилі.
Вафф довго мовчав. Сидів навпочіпки у зменшеній копії пози Одраде, зосереджено дивлячись уперед із застиглим обличчям. Останньою його фразою було: «Бог охороняє вірних у годину випробування їхнього!»
Одраде вважала його живим доказом того, що достатньо сильний фанатизм може тривати віками. Вчення дзен-сунітів і древніх суфіїв жило у свідомості тлейлаксу. Наче смертоносний мікроб, що провів уві сні всі ці тисячоліття, чекаючи, коли потрібний хазяїн нагодує його, пробудивши згубну силу.
«Як розвинеться те, що я посіяла в ракіанському священстві?» — міркувала вона. Не сумнівалася, що Шіану проголосять святою.
Шіана сиділа на кільці свого Шайтана, підтягши накидку й відкривши худі гомілки. Просунула обидві руки між коліна і трималася ними за кільце.
Дівчинка розповідала, що перший черв поніс її прямо до міста Кіна. Чому туди? Може, черв просто доставив Шіану до таких самих істот, як вона?
Та цей під ними мав, безперечно, якусь іншу мету. Шіана більше ні про що не питала, відколи Одраде наказала їй мовчати і практикуватися у заспокійливому трансі. Це принаймні дасть змогу легко викликати з її пам’яті кожну подробицю цього переживання.
Якщо якась прихована мова спілкування між Шіаною та червом існує, пізніше вони її знайдуть.
Одраде глянула на горизонт. Рештки підмурку древньої стіни довкола Сар’єру були всього за кілька кілометрів від них. Його довгі тіні падали на дюни, кажучи Одраде, що цей підмурок вищий, ніж їй спершу здавалося. Тепер це був зруйнований ламаний обрис, на землі вздовж нього лежали великі кам’яні брили. Вирва в тому місці, де Тиран упав із мосту в річку Айдаго, була праворуч від них, щонайменше за три кілометри від їхнього шляху. Річка тут більше не текла.
Вафф біля неї ворухнувся.
— Чую Твій поклик, Боже, — промовив він. — Це Вафф із Ентіо молиться у Твоїй Святій Обителі.
Одраде глянула в його бік, не рухаючи головою. Ентіо? Її Інші Пам’яті знали Ентіо, племінного вождя у великій Мандрівці дзен-сунітів задовго до Дюни. Що це було? Які прадавні спогади зберіг живими цей тлейлаксу?
— Шайтан уповільнюється, — перервала мовчанку Шіана.
Залишки древньої стіни перекривали їм дорогу. Вона щонайменше на п’ятдесят метрів здіймалася над найвищими дюнами. Черв легко звернув ліворуч і проповз між двома гігантськими брилами, які височіли над ними. Тут зупинився. Його довге тіло, покрите пругами кілець, лягло паралельно до майже неушкодженої частини підмурку стіни.
Шіана встала, глянула на бар’єр.
— Що це за місце? — спитав Вафф. Йому довелося говорити гучно, аби перекричати шум ’топтерів, які кружляли над ними.
Одраде розслабила втомливе стискання, поворушила пальцями. Вона й далі стояла навколішках, пильно вивчаючи довкілля. Тіні від перевернутих кам’яних брил рисували чіткі лінії на піщаних розсипах і менших каменях. Тепер, коли стіна була всього за двадцять метрів від них, на ній можна було розгледіти тріщини та щілини, темні отвори у древньому цоколі.
Вафф підвівся і розминав руки.
— Навіщо нас сюди привезли? — спитав він із нотками скарження.
Черв здригнувся.
— Шайтан хоче, щоб ми зійшли, — сказала Шіана.
«Звідки вона знає?» — замислилася Одраде. Рух черва не змусив нікого з них навіть похитнутися. Це міг бути якийсь його власний рефлекс після довгої подорожі.
Але Шіана повернулася обличчям до цоколю древньої стіни, сіла на вигин червового тіла й поїхала вниз. З підібганими ногами приземлилася на м’який пісок.
Одраде й Вафф подалися вперед і захоплено дивилися, як Шіана бреде крізь пісок просто до роззявленої пащі величезного створіння. Там вона сперла обидві руки об стегна й заглянула в неї. Приховане полум’я кидало жовтогарячі відблиски на юне обличчя.
— Шайтане, чому ми тут? — зажадала Шіана.
Черв знову здригнувся.
— Він хоче, щоб усі зійшли з нього, — покликала їх Шіана.
Вафф глянув на Одраде:
— Якщо Бог бажає, щоб ти помер, він змусить тебе скерувати кроки до місця твоєї смерті.
Одраде відповіла йому, перефразувавши один із рядків кантики Шаріату:
— Підкоряйтеся у всьому посланцеві Божому.
Вафф зітхнув. На його обличчі читався сумнів. Та він обернувся і першим спустився з черва, обігнавши Одраде. Як і Шіана, вони пішли вперед, до пащі створіння. Одраде, напруживши всі чуття, не зводила з Шіани очей.
Перед роззявленою пащею було значно гарячіше. Знайомий запах меланжу наповнював повітря довкола них.
— Ми тут, Боже, — промовив Вафф.
Одраде, уже неабияк утомлена його релігійним запалом, озирнулася довкола — розбиті камені, зруйнований бар’єр, що здіймався у присмеркове небо, пісок, який сипався крізь щілини в покарбованих часом каменях, повільне палюче сапання — «гуф-гуф» — у внутрішній печі черва.
