Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Наша підривна команда.
– Навіщо?
– Тут озеро, – німець показав рукою, що воно високо, а потім опустив її вниз. – Шлюз затримує воду, а внизу над каналом місто. Коли б ворог увійшов до нього, підривна команда затопила б місто, щоб ворог зупинився. Гітлер наказав: «Будь-якою ціною втримати Одер».
– А ти не хотів тримати? – запитав Єлень,
– Ні, – відповів полонений подумавши. – Гітлер капут, але Німеччина, люди не капут. У Рітцені мій дім і троянди, чотириста кущів. «Повідь» знищить троянди, все знищить, та нічого не змінить, війну ми програли.
Німець говорив це зі щирим болем у голосі. Потім довго мовчав, опустивши голову. Як завжди, коли панує тиша, здавалось, що артилерія гримить ближче.
– Я кажу: пане обер-лейтенант, ніхто сюди не прийде. Переріжемо дроти – і місто врятоване. Тепер, коли нема нацистів, шлюз залишиться цілий і мої троянди теж…
Німець стояв у сінях обличчям до дверей. Промені призахідного сонця миготіли в окулярах, освітлювали його негарне лагідне обличчя. Танкісти мовчки стояли Овред полоненим, уважно слухали. У словах Кугеля бриніла якась правда, що наказувала їм забути про війну й побажати, аби місто й троянди були врятовані…
Слова полоненого урвав різкий стукіт біля воріт: удар, пауза, три швидкі підряд.
Ситуація блискавично змінилась. Янек і Саакашвілі миттю заткнули обер-ефрейторові рота кляпом і зв'язали. Густлік надів німецького мундира й куртку, каску, підперезався поясом.
– Пильнуй його, – наказав грузинові, і вдвох з Єленем побігли до брами з автоматами в руках.
Постукали ще раз.
– Зачекай, – пробурмотів Єлень по-німецьки й, насунувши каску на очі, прочинив трохи віконце в стіні.
З того боку стояв солдат з сумкою на грудях. З-за плеча стирчало дуло карабіна.
– Пакет, – подав конверта й зошита для розписки. Густлік мовчки розписався.
– Кухар полетів до бога, – осміхнувся зв'язковий.
– Так, ми бачили, – буркнув Густлік.
Німець сів на велосипед і від'їхав, а Єлень зачинив віконницю на засув.
– У того шибеника Томаша не очі, а ґудзики, нічого не бачать, – буркотів, віддаючи конверта Косові. – Ану глянь, що там Гітлер пише.
Треба лампу засвітити.
Повернувшися до сіней, хлопці зачинили двері, опустили на вікно завіси. Саакашвілі запалив карбідного ліхтаря, бо електричне світло було лише в бункері. Тим часом Єлень піднявся на кілька сходинок і спитав, задираючи голову:
– Томеку, ти що, сліпий?
– Я бачив, але думав, що проїде мимо.
– Не думай забагато, бо впрієш. Доповідай…
– Справи непогані, друзі, – пожвавішав Кос. – Штаб нашого окремого саперного батальйону для особливих завдань повідомляє, щоб ми були готові, бо завтра на підступах до Рітцена можна сподіватися польських більшовицьких частин, себто нашої армії… Вийми йому кляпа й розв'яжи руки.
Саакашвілі виконав наказа й з власної ініціативи підсунув німцеві табуретку.
– Сідай.
– Можемо повернутися до перерваної розмови, – усміхнувся Кос. – Значить, ви запропонували обер-лейтенантові не виконувати наказу, а він вас посадив де арешту на баржу, що стоїть у замінованому шлюзі.
Довгу хвилину тривала мовчанка. З одного й другого боку, десь поряд, ударили важкі артилерійські залпи. Німець злякався.
– Це наші, – заспокоїв його Густлік і додав: – Можеш мені, хлопче, подякувати, що тебе твої не висадили в повітря.
Знову тиша. Полонений сидів, опустивши голову.
– Де заміновано і де центральний пост підриву? – запитав Кос.
Німець підвів голову і, вороже глянувши на танкістів, сказав:
– Жодного слова більше.
– Жодного слова? А то чому ж?
– Фронт ще не прорваний. Я не хочу, щоб затопили. Чи обер-лейтенант, чи ви.
Кос рвучко підвівся, ступив крок уперед, але опанував собою і тихо сказав:
– Ти думав, що фронт уже пройшов далі. Людей тобі не жаль, тільки троянд. Зачини його, Гжесю, у підвалі, але окремо.
Саакашвілі кивнув німцеві й перший рушив по сходах. Єлень стояв замислившись, Кос.ходив туди й назад.
– Сидить, – Григорій кинув ключа на стіл, де лежала зброя.
– Нехай подумає, – додав Густлік.
– А ми вже готові були прийняти його до гурту… Обер-ефрейтор Кугель, рятівник троянд і містечок, – говорив далі Кос, походжаючи по сінях з насупленим, замисленим обличчям: – Ще трохи і вчинили б таку дурницю…
Розділ XVI ЧОРНИЙ ЖЕРЕБ
Кос швидко ходив по сінях, Єлень щоразу затуляв долонею вогника карбідної лампи, щоб не згасав від подуву, зиркав на командира. Врешті не втерпів:
– Тобі ще далеко?
– Куди?
– Цього не знаю, але ж кудись ідеш.
– Відчепись, – буркнув Янек. – Ходжу, бо думаю.