Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Сажі нашкребу, – сказав Григорій. – Треба її з мастилом розмішати, помазати лице й руки, щоб не біліли.
Янек узяв зі стола фотокартку першого командира танка.
– Небо безхмарне. Полярну зірку будеш мати ліворуч, – сказав, дивлячись на знімок.
– Я орієнтувався по зірках, коли треба було до лісу щось занести, – відповів Томаш.
Скинувши німецькі штани, вдяг свої, випрані, старанно наиотав онучі, взув заболочені чоботи.
– На небі молодик, тому незабаром зайде. Тоді вирушиш, – наказав командир екіпажу.
Томаш заплющив очі, немовби від яскравого світла.
– Піду в темряву, щоб очі звикли.
Вийшов до сусідньої кімнати. Сів на кріслі, спиною до вікна, зсунув на очі шапку й почав глибоко дихати. За хвилину зарипіли двері, увійшов Кос.
– Не розмовляй з нижчим, ніж командир полку. Поясни все те, що чув. Можна взяти місто без втрат. З вихідної позиції нехай дадуть три довгі червоні черги над шлюзом. Як вода піде, матимуть п'ятнадцять хвилин без пострілів, аби вдертися до Рітцена.
– Три довгі червоні, п'ятнадцять хвилин без пострілів, – повторив Томаш. – Не забуду. Завжди краще нічого не писати, жодного папірця не передавати.
– Я й не думав про папірця. Ось візьми кисленькі цукерки, – сказав Янек і вийшов.
Черешняк напомацки відкрив жерстяну коробку, взяв, поклав цукерку до рота.
Над підвіконням з'явилася голова Густлїка.
– Томеку!
– Ну?
– Давай мінятися.
– Пане взводний… Густліку… В танку гармошка залишилася.
– Матимеш ще не одну на вибір. Давай мінятися.
– Не можу. Цукерки смокчу.
– Які цукерки? Ти що, з глузду з'їхав?
– Ні. Кислі, аби очі швидше до темряви звикли. Томаш залишився сам. Сидів у кріслі, ледь одхиливши голову, як це роблять люди, що хотять краще чути. Здалека нічний вітер приніс відлуння кулеметних черг й мінометних залпів.
Заледве тоненький молодик поринув у темні хмари диму на обрії, під муром, коло брами замаячили чотири постаті.
– Готовий? – тихо спитав Кос.
– Готовий, – відгукнувся Черешняк. Стукнув засув біля хвіртки. Саакашвілі обняв Томаша й прошепотів.
– Вона додає відваги.
Відшукав у темряві Томашеву руку і поклав на держак шаблі.
– Повертатимешся назад – пива привези, – пробурмотів Густлік.
Хвіртка прочинилася, і на ясному тлі танкісти побачили на якусь мить профіль Черешняка. На вимазаному сажею лиці блищали тільки білки очей.
Тінь заступила отвір і зникла.
– Щасливо, – прошепотів Кос і зачинив хвіртку. Усі троє повернулися до сіней. Саакашвілі знову запалив карбідну лампу.
– Закінчимо зі зброєю і – спати.
– Я перший піду на варту, – заявив Григорій. Янек мовчки кивнув. Усі мовчали. Довгу хвилину чути було тільки брязкіт сталі. Густлік, який набивав патронами стрічку німецького кулемета, озвався перший.
– Непоганий хлопець нам попався. Будуть з нього люди.
– Будуть, якщо пройде, – з сумнівом у голосі сказав Григорій.
– Важка дорога, – підтвердив Кос.
– Годі базікати… Хай йому грець – трохи не забув повечеряти через це все.
Відкраяв дві товсті скибки хліба, багнетом розрізав навпіл консервну бляшанку, помастив грубим шаром хліб, одкусив чималий шматок.
– Вам також намастити? – запитав, постукуючи в бляшанку.
– Намасти, – погодився Гжееь. – Тільки тонше, щоб можна було вкусити.
В цю мить голосно залунав умовний стукіт у браму.
Неспокійно глянули один на одного, схопилися за зброю. Густлік перший пішов до сусідньої кімнати, стрибнув через підвіконня, щоб було ближче, і побіг до брами.
– Хто там? – грізно запитав.
Тиша. Тільки гриміло далеко на лінії фронту.
– Хто там, сто чортів тобі в печінку! Усі троє причаїлися біля брами.
Знову тиша, Єлень обережно прочинив віконницю і визирнув. Потім зачинив, одкрив хвіртку і, розглянувшись ще раз, втягнув чималий предмет.
– Що це? – прошепотів Кос.
– Побачиш, – відповів півголосом Густлік. Саакашвілі й Кос перші увійшли в сіни, Густлік – за ними. Поклав на стіл гармошку, а на гармошці забризкану болотом, мокру ще від дощу уланську шапку ротмістра з малиновим, потемнілим обідком. Кос не знав – сміятись йому чи сердитись. Грузин пирснув, закриваючи долонею рота.
– А щоб ти скис! – вилаявся Густлік. – Як на дорозі трапляться підкови, то не дійде, збиратиме.
Григорій перший став на варту. На вежу не поліз, бо, як сказав Черешняк, згори вночі мало видно, лише спалахи на сході – лінія фронту, а на заході заграва над Берліном. Сидів біля дверей і вслухався у темряву. Чути було лише плюскіт хвиль у шлюзі. Часом ще грюкали полонені в підвалі або зітхав котрийсь із друзів.