Чотири танкісти і пес – 2
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #2
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 2». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Ну й гидко ж пищить, – буркнув під ніс Густлік.
Насвистуючи, почав старанно намилюватись і подумав, що. як розповідатиме вечорами своїм старим про воєнні пригоди, то дещо, мабуть, і згадувати не варто, бо не повірять. Не повірять, та й не завжди те, що буває В житті, гарно виходить в оповідях. Взяти хоча б сьогоднішній день: мало не загинули, потім здобули важливий об'єкт у ворожому тилу, та замість сидіти з автоматами напоготові, наспівуючи стиха гімн і помахуючи біло-червоним прапором, він, Густлік, намилюється І насвистує. Про прання й купання Єлень вирішив згодом не розповідати.
Зачерпнув відром на мотузці води, почав плескати собі на голову пригорщу за пригорщею, аби сполоснутися. Мильна вода лилася на дошки палуби, стікала в шпарини. Раптом з-під палуби долинув розпачливий голос. Хтось кричав по-німецьки:
– Ти що, дурню, іншого місця в усьому світі не міг знайти для купання!
Густлік з подиву впустив відро і забіг за стернову будку. Що це воно за німець, який його дурнем обзиває й Має претензії, що Єлень тут, а не деінде полощеться? Проте швидко опам'ятався: підперезався рушником, вхопив короткого багра й скочив на палубу.
Тут лежали відкриті й забиті ящики з боєприпасами, з фаустпатронами, але нікого не було. Густлік побачив на кормі зачинені на засув двері, рвонув їх і скомандував:
– Виходь!
Зсередини висунувся німець у мундирі, але без пояса, добряче облитий брудною мильною водою. Гітлерівець, не тямлячись з дива, підняв руки, наляканий націленим у груди вістрям багра.
– Обер-єфрейтор Кугель з підривної команди «Повідь», – відрекомендувався, кривлячись і опускаючи повіки.
– Тебе взято в полон, – заявив Єлень. – Не треба було знизу підглядати, не натекло б тобі мила в баньки.
– Так точно, пане… я не знаю цієї уніформи…
– Марш, – вигнав його на палубу Єлень. – Я тобі покажу, що то за уніформа. Кругом! Струнко!
Німець слухняно повернувся й виструнчився, а Густлік за його спиною надягав сорочку й штани, міряючи очима металеві східці в стіні шлюзу та міркуючи, як вилізти ними нагору, щоб йому полонений на голову не скочив. Водночас журився, як розповідати про цей випадок у майбутньому, бо коли намилювання і полоскання опустити, то чому б той Кугель мав під палубою не витримати й виказати себе криком.
У сінях, біля дверей, де більше світла, за тим самим столом, біля якого обідали, сиділи роздягнені до білизни і досить пристойно вмиті Янек з Григорієм. Чистили та перевіряли зброю, заряджали патронами автоматні магазини.
– Складна мелодія. Заспівай ще, – попросив Кос. Саакашвілі підняв голову і тихо почав:
– Картвело тхелі хмальс ікар…
Янек підспівував, намагаючись правильно вимовляти слова.
– Важко.
– Ти думаєш, мені по-польськи легко? Пшепрашам, попроше, пшиноше… Важко, але гарно: твої слова – як посвист шаблі, що розтинає повітря, мої – як крик гірського орла.
– Ну, врешті! – Янек, сміючись, вхопив Гжеся за плечі. – Ти знов Саакашвілі, а не вичавлений лимон.
– Поглянь, – показав Григорій на подвір я. Стежиною повз клумбу йшов німець у мундирі без пояса, тримаючи в піднятих над головою руках мокрі тикові штани й куртки. За ним крокував Густлік а багром у правій та двома фаустпатронами в лівій руці й направляв фріца, щоб не топтав братків.
– Не було шостого, але знайшовся, – урочисто заявив сілезець. – Як не шукати, то сам знайдеться.
– Де він був?
– Сидів зачинений в комірчині на баржі. Там купа боєприпасів і цього добра, – поклав на столі фаустпатрони.
– Ну, тепер нам і танки не страшні, – зрадів Янек.
– Мабуть, завинив і обер-лейтенант посадив його під арешт, – вів далі Єлень.
– Чому не в підвал?
– Цього не знаю, – знизав плечима Густлік, розвішуючи на веслах випрані мундири, котрі подавав йому полонений, – але як його запитаєш, певне, скаже. Опусти, гаде, руки, – показав жестом і повернувся до Коса: – Обер-єфрейтор…
– Обер-єфрейтор Кугель з підривної команди «Повідь», – квапливо скінчив німець по-лольськи.
– Говорить по-польськи, – пробурмотів Єлень.
– Я все скажу, – пояснював обер-єфрейтор, поправ-лйочй окуляри, які сповзали йому зі спітнілого носа.
– Поляк? – запитав Кос.
– Німець, – заперечив полонений.
– Звідки знаєш польську мову?
– Пінейдмюль – по-польськи Піла. Хор, а в ньому дівчина. Я хотів одружитися з нею, а вона не хоче розмовляти по-німецьки.
– Чому ти сховався на баржі?
– Не сховався.
– Його замкнули, – нагадав Єлень.
– Він мене заарештував, бо я казав, щоб не підривати шлюз, не нищити міста.
– Хто мав підірвати шлюз?