У задзеркаллі 1910—1930-их років

Тож питання про наклади перекладених книжок зарубіжних візитерів до СРСР, гонорари за видану продукцію, а також кишенькові витрати гостей вирішувалося згідно з чітко визначеною ієрархією. Так, за весь 1935 рік у Радянському Союзі було видано сто творів зарубіжних авторів, а в 1936-му році їх число зросло до 138 позицій. З французьких авторів були видані Л. Араґон, А. Барбюс, Ж. Р. Блок, А. Жід, А. Мальро, Р. Ролян; з німецьких — Й. Бехер, Ф. Вольф, Генріх і Томас Манни, Л. Фойхтванґер, A. Франк; з американських — Дос Пасос, Т. Драйзер, С. Аюїс; з англійських — А. Гекслі, Е. Форстер, Б. Шов. Держлітвидав виплачував усі гонорари в радянських грошах після приїзду авторів у СРСР. У валюті допускалася оплата в межах 5—10 відсотків від суми гонорару. Наприклад, за шість томів збірки творів Андре Жіду виплатили 1 500 валютних карбованців. Стільки ж — Генріху Манну. Найбільш оплачуваним автором був Ліон Фойхтванґер.

Таким чином, явне чи приховане служіння деяких західніх письменників радянському режимові відбувалось не за покликом серця, але цілком з меркантильних розрахунків. Зі свого боку, радянське ідеологічне начальство всіляко підтримувало такі стосунки. Крім прямих витрат зарубіжним інтелектуалам на поїздки в СРСР, побутували також виплати готівкою за написані, перекладені російською мовою й видані в СРСР книги, а також за майбутні творчі надбання. Одночасно допускалися непрямі «чайові» у вигляді комісійних виплат за послуги, видача субсидій на усілякі видавничі проекти, оплата рахунків за проведення з’їздів, пленумів тощо.