У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Герберт Велз
Слід зазначити, що Перший з’їзд радянських письменників 1934-го року, крім організаційного оформлення в єдиний колгосп усього піднебесного письменства Країни Рад, документально зафіксував наявність гурту інтелектуалів загальноевропейського, ба навіть світового масштабу, готових допомогти у справі розбудови соціялізму в літературах СРСР.
У резолюції Першого з’їзду, згідно з доповіддю К. Радека про міжнародну літературу, написаною, між іншим, А. Ждановим і відредаґованою Л. Кагановичем, було визначено кілька категорій західніх письменників, на які пропонувалося орієнтуватися владі. До першої належали гості, що були присутні на Першому з’їзді, чиї симпатії до СРСР, соціялістичного будівництва і нової культури високо цінувалися Москвою, а саме: данець Мартін Андерсен-Нексе, французи Анрі Мальро, Люї Араґон, Жан Рішар Блок, турок Якуб Кадрі Кара-османоґлу, німці Віллі Бредель, Йоганн Роберт Бехер, Теодор Плів’є, а також китаєць Ху Лань. Попри те, що друга, більш почесна й вагома для ідеологічних стратегій СРСР когорта письменників, до якої належали Ромен Ролян, Андре Жід, Анрі Барбюс, Бернард Шов, Теодор Драйзер, Ептон Сінклер, Генріх Манн і Лу Синь, не були присутні на Першому з’їзді, чемно відмовившись, їм все одно присудили почесний титул «кращих друзів радянського народу».
Зліва направо: Л. Троцкий, В. Ленін, Л. Каменєв. 1920-ті роки
Відтак, клясифікація західніх інтелектуалів була б неповною, якби, крім підспівувачів сталінському режимові, готових примчати в СРСР за першим закликом, не згадати третій гурт, найбільш значущий для начальства радянського аґітпропу, а саме — буржуазно-демократичних попутників і спостерігачів за радянським експериментом, які лише симпатизували СРСР. До них належали такі високооплачувані письменники, як Томас Манн, Стефан Цвейґ, Герберт Веллс і Еміль Людвіґ, що мали безперешкодний доступ до керівництва своїх країн на зразок Ф. Рузвельта, Б. Муссоліні, Я. Масарика і т. д.
Загалом для обслуговування таких високоповажних осіб в СРСР існувала окрема структура — Всесоюзне товариство культурних зв’язків із закордоном (ВОКС), засноване у 1925-му році, яке очолювала О. Каменєва, сестра Л. Троцького і дружина члена Політбюра Л. Каменєва, і яке було спрямоване на прорив культурної бльокади СРСР, існуючої всередині 1920-их — на початку 1930-их років. Ця організація, орієнтована на співробітництво з «безпартійною інтеліґенцією» Заходу, займалась підготовкою власних гідів і розробкою процедур прийому іноземних інтелектуалів, від середини 1920-их років виробивши усталені прийоми оцінки іноземних гостей, а також чіткий ієрархічний підхід до культурних і політичних аспектів, які б мали характеризувати взаємини Радянського Союзу з інтелектуальною елітою різних закордонних країн. Іншими словами, вступаючи в контакти з представниками «розвинутого» Заходу й наштовхуючись на неприхильну критику радянських стандартів гігієни, манер, способу життя й культури побуту з боку навіть тих гостей, хто найбільш симпатизував СРСР, керівництво ВОКС цю критику свідомо іґнорувало, акцентуючи увагу на загальнохудожніх цінностях розвитку соціялізму в СРСР.
Утім, після Першого з’їзду радянських письменників 1934-го року Політбюро доручило обслуговувати запрошених іноземних письменників не іноземної комісії ССП, ВОКСу чи Наркомпросу, але організації «Інтурист», якою віднедавна опікувалося НКВД. Таким чином, леґалізована чекістська структура певний час обслуговувала іноземних гостей. Вже після усунення Г. Ягоди, а потім і Н. Єжова, новий нарком внутрішніх справ Л. Берія виступає проти передачі «Інтуриста» у систему НКВД. «Факт переходу „Інтуриста“ у ведення НКВД безумовно стане відомий за кордоном, — звітував Л. Берія у 1938-му році. — Капіталістичні туристичні фірми й ворожа нам преса цей факт постараються використовувати для розгортання цькування навколо представництв „Інтуриста“, будуть називати їх філіями НКВД і тим самим ускладнять їхню нормальну роботу, а також своєю провокацією будуть відлякувати осіб з дрібної буржуазії й інтеліґенцїі від поїздок у СРСР. Виходячи з зазначених розумінь, вважаю за доцільне „Інтурист“ вилучити з ведення НКВД». І. Сталін підтримав пропозицію Л. Берії, тож від 1939-го року іноземні туристи на території СРСР формально перебували під опікою Наркомату зовнішньої торгівлі, що, безперечно, більш відповідало валютно-економічній меті візиту, зокрема, закордонних письменників.