Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

Але надходить вовк: «А що ви, браття, тутечка таке радите?» — «Отой чоловік під горов мав щепу, та й об’їв Яцько, та й впав до середини, а він його набив; я хотів ся пімстити та й му кури забрати, та-им упав до стайні, а він мене в стайні ймив і взяв палицю, добре набив і пустив. Та ми так кості побив, а що ми смушок збавив, шкіру пом’яв…» — «А де він саме сидить?» — «Отут під горов». — «Я його знаю, чекай, він щоранку йде в ліс за дровами, я його з’їм». — «Їй, коби тобі Біг поміг». — «Їй, Біг поміг! Або я що? Я його сам поможу».

Той рано іде в ліс, а той на того чекає. Той каже: «Я тебе маю з’їсти». А той каже: «Та невмиваного? Та я ще, — каже, — не вмивався!» — «То йди та вмийся». Той вмився. «Та в що ся втру?» Той каже: «На (вибачте) хвіст». Той бере хвіст, обвинув коло руки, сокиру з-за пояса та вовка обухом. А тоті дивляться, ци правда. Сонечко сходить, а вістря блискає до сонця. «Ой біда, тото хлоп аж вогню дає, так б’є та й, — каже, — залізом б’є».

А той як набив, та й го лишив, як уздрів, що му той нічо не робить. А лис та й заєць приходять до него та й жалують тамка.

Приходить ведмідь до них та й питає всіх трьох: «Чо ви такі слабі?» Вони йому розповіли свою кривду, а він каже: «Чекай, я го завтра з’їм». Хлоп рано йде в ліс. Украв у жінки ковбасу та й йде в ліс, їсть ту ковбасу. А ведмідь до него підходить. Той кинув йому кавалок. Як му кинув тої ковбаси, ведмідь понюхав — смачне, запах є. «А то з чого таке добре?» — питає ведмідь хлопа. Той йому каже: «То з пацюка». А ведмідь знав, де пацюк лежить дикий, та й взяв в латра поліно — а пацюк лежав у листю — та й пацюка в тім листю вбив тим поліном. А хлоп каже: «Треба вогню скласти і треба дров сухих». А ведмідь каже: «Тут є дуб вивернений сухий, що я його давно знаю; ходи, то го зрубаєш». Той узяв сокиру, прийшов до того дуба, затесав клин і кололи того дуба на середині, сокиров били, а той дуб розколовся надвоє. А той каже (ведмідь): «Чекай, я розірву лабами».