Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

Почув котик та й одняв півника. Прийшли додому. На другий ранок пішов котик мишок ловити, а півника оставив дома. Прийшла лисичка та й каже: «Півнику-братику, відчини! Я тобі пшонця принесла».

Півник одчинив. Лисичка за головку та й понесла. Несе лиска, тільки хвостиком блиска! Кричить півник:

Котику-братику!

Мене лиска несе

За круті гори

В широкі нори!

Не чув котик, як його півник звав. Прийшов додому: аж нема півника!.. Зажуривсь котик, а далі й надумав, як півника врятувать. Пішов до лисиччиного дому, сів на пеньочку та й грає:

А в лиски, в лиски новий двір,

Чотири дочки на вибір,

А п’ятий синко — Пилипко,

Заграє в дудку й на скрипку, -

Я в бас — не вдавсь,

А в дуду — не буду,

В соломію — не вмію,

А в талалаю — і сам заграю.

Вийшла лисиччина старша дочка, а котик її — цок та в лобок, та в шкуратяний мішок. Сів та й знов грає:

А в лиски, в лиски новий двір,

Чотири дочки на вибір,

А п’ятий синко — Пилипко,

Заграє в дудку й на скрипку, -

Я в бас — не вдавсь,

А в дуду — не буду,

В соломію — не вмію,

А в талалаю — і сам заграю.

Вийшла підстарша лисиччина дочка, а котик її — цок та в лобок, та в шкуратяний мішок. Сів та й знов грає.

Далі — знов та ж історія з середульшою, найменшою, з синком — Пилипком.

Сидить лиска та жде своїх діток, а вони не йдуть. Ждала, ждала, а далі пішла сама шукати їх. Коли чує — щось грає:

А в лиски, в лиски новий двір,

Чотири дочки на вибір,

А п’ятий синко — Пилипко

Заграє в дудку й на скрипку, -

Я в бас — не вдавсь,

А в дуду — не буду,

В соломію — не вмію,

А в талалаю — і сам заграю.

Підійшла — аж то котик. А він її цок та в лобок, та в шкуратяний мішок. Зав’язав добре, пішов, півника знайшов у лисиччиній хаті. Та й понесли удвох всю лисиччину сім’ю додому.

На дорозі річечка, а на річечці місточок. Котик та півник і вкинули мішок у воду, а самі пішли далі.