Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин

Ходили-ходили по тім рову — уп’ять похотіли їсти. «Ну, вовчику-братику, кого ми осудим тепер? Чи мене, чи тебе? А в нас же десь ведмідь є! Давай його осудим та й з’їмо вдвох». — «А як ми його будем судити? Здоровий! Лапи великі й сам гладкий!..» А лисичка: «Із’їжмо, з’їжмо!» Взяв вовк розірвав, і їдять. А вовк же наївся та й лежить, ще й осталось ведмідя, а лисичка все поховала.

Тоді прийшов ізнов до лисички: «Лисичко-сестричко! Що ми тепер будем робити?» — «А що? Хіба не бачиш що? Те, що я роблю». — «А що ж ти робиш?» — «Прокусила собі черевце та витягаю кишечки та й їм». — «А дай і мені хоч одну». — «Е, прокуси собі; я собі прокусила та й їм; а в тебе більше». — «Так я ж не достану». — «Е, спини жалієш, щоб не луснула».

Він як нагнеться, як гризне за черево — аж шкура тріснула! — «Е, лисичко-сестричко, живіт болить». — «Так їсти не хотітиметься». Він як гризонув удруге! Прокусив собі черево і здох. Тоді лисичка із’їла й вовка і сама осталась. Тоді вже бігала-бігала — ніде нікого не найде.

Летить дятел. «Дятелку-братику! Витягни мене з оцього рова. Та якби ти мене нагодував і насмішив, так я б дуже довольна була б».

Він її взяв відтіль витяг з того рова на крилах.

Несе хлопець обід женцям на степ. Дятел летить, а лисичка [слідом] біжить. Несе той хлопець кашу і молоко. Дятел і каже: «Оце ж дивися: як одбіжить отой хлопець од горшків за мною, так ти тоді і наїсися». Той дятел долетів до хлопця і сів. А він за ним! А дятел схопився та вп’ять сів. Він уп’ять за ним; поставив горшки та за дятлем. А дятел підлетить та вп’ять сяде.

Лисиця до горшків! Виїла борщ та кашу, а тоді до молока в глечик. Виїла й молоко з глечика. Стала виймати голову з глечика — не витягне: ухватилася мотузочка за шийку лисиці. Лисиця каже: «Пусти ж, глечичку!» Він не отвічає нічого. «Та не шути, не шути, глечичку, пустися». То вшутки казала, а то вже й розсердилася. «Та пусти, глечичку, а то втоплю». А він їй нічого не отвіча, мовчить. І побігла лисиця до криниці топити глечика.

Прибігла лисиця до криниці і стала: «Пусти ж, глечичку, а то втоплю». Він їй нічого, не отвічає. Вона його в криницю. А він: «Кгли-кгли-кгли-кгли!» — «А що, глечичку, дошутився? Тепер втоплю!»

Поти кгликотів глечичок, поки набравсь повен води. «Глечичку, пустися, а то тепер уже утоплю». Він не пускається. Потяг лисицю в криницю.

Утопла лисиця й пропала, і глечик там.