Гаррі Поттер і напівкровний принц

Затинаючись і роблячи численні паузи, щоб угамувати ридання. Ліна розповіла, як Кеті пішла до туалету в «Трьох мітлах» і повернулася з пакунком, на якому не було жодних позначок, і що Кеті була якась трохи дивна, і як вони сперечалися, чи варто було погоджуватись передавати комусь невідомо що, і як ця сварка перейшла в сутичку, під час якої пакунок розірвався. Тут Ліну охопив такий розпач, що більше жодного слова з неї витягти не вдалося.

— Що ж, — досить лагідно сказала професорка Макґонеґел, — Ліно, йди до шкільної лікарні, нехай мадам Помфрі дасть тобі заспокійливе.

Коли дівчина вийшла з кабінету, професорка Макґонегел знову глянула на Гаррі, Рона й Герміону.

— Що сталося, коли Кеті торкнулася намиста?

— Вона здійнялася вгору, — пояснив Гаррі, перш ніж Рон чи Герміона встигли розкрити рота. — А тоді закричала й знепритомніла. Пані професорко, чи не міг би я побачити професора Дамблдора?

— Поттере, директор повернеться аж у понеділок, — здивовано глянула на нього професорка Макґонеґел.

— Його немає? — сердито перепитав Гаррі.

— Так, Поттере, немає! — гостро відповіла професорка Макґонеґел. —Але якщо маєш що розповісти про цю жахливу подію, то розповідай мені!

Частку секунди Гаррі вагався. Професорці Макґонеґел він якось не був готовий звірятися; Дамблдор, хоч і здавався часом грізнішим, якось легше сприймав різні теорії, навіть найдикіші, і не був схильний глузувати з них. Однак це було питання життя й смерті, тож боятися глузування було якось недоречно.

— Мені здається, пані професорко, що це Драко Мелфой дав Кеті намисто.

Рон почав ніяково терти собі носа; а Герміона зачовгала ногами, ніби хотіла відійти від Гаррі якнайдалі.

— Поттере, це дуже серйозне звинувачення, — сказала професорка Макґонеґел після секундного збентеження. — Ти маєш якісь докази?

— Не маю, — сказав Гаррі, — але… — і він розповів їй, як вони йшли за Мелфоєм до «Борджин і Берке» й підслухали його розмову з Борджином.

Коли він договорив, професорка Макґонеґел збентежилася ще більше.

— Мелфой приніс щось до «Борджина й Беркса», щоб відремонтувати?

— Ні, пані професорко, він лише хотів, щоб Борджин йому сказав, як те щось полагодити, з собою він нічого не мав. Але річ не в тім. Головне, що він там щось купив, і мені здається, що саме оце намисто…

— Ти бачив, як Мелфой виходив з крамниці зі схожим пакунком?

— Ні, пані професорко, він звелів Борджину зберігати свою покупку в крамниці…

— Але ж Гаррі, — втрутилася Герміона, — Борджин запитав, чи не хотів би він забрати ту річ з собою, а Мелфой відповів «ні»…

— Бо він не хотів до нього торкатися, це ж очевидно! — розсердився Гаррі.

— Насправді він сказав: «Як би це виглядало, якби я ніс таке по вулиці?» — уточнила Герміона.

— Він був би схожий на ідіота, якби йшов у намисті, — не стерпів, щоб не пожартувати, Рон.

— Ой, Роне, — зітхнула Герміона, — воно ж було б загорнуте, і йому не треба було б до нього торкатися, а пакунок легко можна було б заховати під плащем, і ніхто б його не побачив! Думаю, він міг залишити в «Борджина й Беркса» щось громіздке, або щось таке, від чого багато шуму, або таке, що привертало б до нього увагу, якби він ішов з ним по вулиці… а крім того, — голосно додала вона, перш ніж Гаррі встиг її перебити, — я ж поцікавилася в Борджина цим намистом, хіба не пам’ятаєте? Коли я зайшла, щоб вивідати, що саме просив зберігати Мелфой, я побачила там намисто. А Борджин лише ціну мені назвав, він не казав, що воно вже продане…