Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі з усієї сили вилаявся й закрутився, шукаючи, де дівся Манданґус.

— НАЗАД, ЗЛОДЮГО!…

— Немає сенсу, Гаррі.

Казна-звідки виникла Тонкс, її сіре волосся було мокре від снігу.

— Манданґус, мабуть, уже в Лондоні Немає сенсу кричати.

— Він покрав Сіріусові речі! Обікрав його дім!

— Це так, та все ж, — незворушно сказала Тонкс, яку ця інформація анітрохи не стурбувала, — тобі треба сховатися від холоду.

Вона простежила, як вони зайшли у «Три мітли». Увійшовши, Гаррі одразу вибухнув гнівом:

— Він покрав Сіріусові речі!

— Гаррі, я розумію, але ти не кричи, на нас дивляться, — прошепотіла Герміона. — Піди сядь, а я куплю щось випити

Коли за кілька хвилин Герміона повернулася до їхнього стола з трьома пляшками маслопива, Гаррі усе ще кипів.

— Невже Орден не має на Манданґуса впливу? — розлючено шепотів він друзям. — Чому його не зупиняють, коли він краде в штабі все, що йому під руку потрапить?

— Цс! — розпачливо цикнула Герміона, озираючись, чи ніхто їх не чує; неподалік сиділа чаклунська пара, обоє з великою цікавістю поглядали на Гаррі, а трохи далі підпирав стовпа Забіні. — Гаррі, мене б це теж розсердило, я знаю, що він крав твої речі…

Гаррі захлинувся маслопивом; він і забув, що будинок номер дванадцять на площі Ґримо належить тепер йому.

— Так, це мої речі, — визнав він. — Не дивно, що він не зрадів, побачивши мене! Доведеться розказати Дамблдорові — Манданґус боїться тільки його.

— Добра думка, — прошепотіла Герміона, зрадівши, що Гаррі заспокоюється. — Роне, що ти там побачив?

— Нічого, — буркнув Рон, швидко відвертаючись від шинквасу, але Гаррі знав, що він намагався перехопити погляд привабливої пишненької шинкарки, мадам Розмерти, до якої Рон давно вже відчував симпатію.

— І це «нічого» зараз наливає комусь вогневіскі, — ядуче сказала Герміона.

Рон пропустив її шпильку повз вуха, цмуяячи свій напій мовчки і, як йому здавалося, шляхетно. Гаррі думав про Сіріуса і про срібні келихи, яких той усе одно не любив. Герміона тарабанила пальцями по столу, зиркаючи то на Рона, то на шинкарку.

Гаррі допив зі своєї пляшки останні краплі й запропонував:

— То що, може, все — вертаємося до школи?

Друзі кивнули головами; було нудно, а негода надворі дедалі гіршала. Вони знову позагорталися в плащі, поправили на голові шарфи й натягли рукавиці; тоді вслід за Кеті Бел з подругою вийшли з шинку й по Високій вулиці рушили додому. Долаючи вкриту сніговою кашею дорогу до Гоґвортсу, Гаррі згадав про Джіні. Вони її ніде не зустріли, подумав Гаррі, бо вона разом з Діном усамітнилася в кав’ярні мадам Падіфут, цьому улюбленому прихистку щасливих парочок. Він спохмурнів і почовгав далі, ховаючи голову від зарядів мокрого снігу.

За якийсь час Гаррі помітив, що голоси Кеті та її подруги, що їх доносив вітер, стали пронизливіші й голосніші. Гаррі придивився до їхніх невиразних силуетів. Дівчата сперечалися про якусь річ, яку тримала в руках Кеті.