Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Ліно, це тебе не стосується! — почув Гаррі голос Кеті.
Вони завернули за поворот, мокрий сніг повалив густіше й швидше, заліплюючи Гаррі окуляри. Він почав витирати їх рукавицею, а Ліна саме тієї миті спробувала вихопити з рук Кеті пакунок; Кеті смикнула його до себе, й пакунок упав на землю.
Кеті миттю здійнялася в повітря, але не так, як Рон, що був кумедно підвішений за ногу, а граціозно, розкинувши руки, ніби збиралася кудись летіти. Проте було в цьому щось недобре й моторошне… лютий вітер рвав їй волосся, але очі в дівчини були заплющені, а обличчя — позбавлене будь-якого виразу. Гаррі, Рон. Герміона й Ліна завмерли й дивилися.
На висоті двох метрів над землею Кеті жахливо закричала. Очі її розплющилися, але те, що вона побачила чи відчула, явно завдавало їй страшенних мук. Вона кричала без упину; Ліна теж залементувала, вхопила Кеті за ногу й потягла назад на землю. Гаррі, Рон і Герміона кинулися допомагати, але щойно вчепилися Кеті в ноги, як вона впала просто на них; хлопці зуміли її впіймати, але Кеті так билася в судомах, що вони не могли її втримати.
Друзі поклали її на землю; дівчина корчилася й кричала, очевидно нікого з них не впізнаючи. Гаррі озирнувся навколо-не було видно ні душі.
— Будьте тут! — крикнув він друзям, перекрикуючи виття вітру. — Я біжу по допомогу!
Гаррі помчав до школи; йому ще ніколи в житті не доводилося бачити такого, як те, що сталося з Кеті, і він не розумів, яка цьому причина. Звернув ще за один поворот і зіштовхнувся з кимось схожим на велетенського ведмедя на задніх лапах.
— Геґріде! — важко дихаючи вигукнув Гаррі, виплутуючись із живоплоту, в який він провалився.
— Гаррі! — обізвався Геґрід; мокрий сніг обліпив йому брови й бороду і примерз до величезної кошлатої шуби з бобрових шкурок. — Я си відвідував Ґропика, він уже такий файненький, що ти не…
— Геґріде, дівчину поранили, чи закляли, чи щось таке…
— Шо-шо? — перепитав Геґрід, нагинаючись, щоб розчути Гаррі крізь лютий вітер.
— Закляли! — горлав Гаррі.
— Закляли? Кого закляли?… Рона? Герміону? —Та ні, не їх! Кеті Бел! Сюди…
Вони разом побігли назад і побачили групку учнів довкола Кеті, яка й досі кричала і корчилася на землі; Рон, Герміона й Ліна намагалися її вгамувати.
— Відійдіть! — крикнув Геґрід. — Най я погляну!
— З нею щось сталося! — ридала Ліна. — Не розумію, що…
Геґрід якусь мить дивився на Кеті, а тоді, не кажучи ні слова, нагнувся, схопив її й побіг назад до замку. За кілька секунд пронизливий крик Кеті стих, і нічого не стало чути, окрім ревіння вітру.
Герміона підбігла до ридаючої дівчини й притулила її до себе.
— Ти Ліна, так?
Дівчина кивнула.
— Це сталося раптово, чи…
— Тоді, як роздерся оцей пакунок, — плакала Ліна, показуючи на пакунок з бурого паперу, що лежав промоклий і розірваний. Зсередини поблискувало щось зеленувате. Рон нахилився й уже простягнув було руку, але Гаррі встиг його схопити й відтягти назад.
— Не займай!
Він присів. З паперу виднілося пишне опалове намисто.
— Я його вже бачив, — Гаррі дивився на намисто. — Колись дуже давно воно лежало у вітрині крамниці «Борджин і Беркс». На етикетці було написано, що воно закляте. Кеті, мабуть, до нього торкнулася. — Він глянув на Ліну, яку всю затрясло. — Як воно потрапило до Кеті?
— Саме через це ми й сварилися. Вона з цим пакунком вийшла з туалету в «Трьох мітлах», сказала, що це несподіванка для когось у Гоґвортсі, кому вона має його передати. Була якась дивна, коли це говорила… ой, ні-ні-ні, мені тепер ясно, що її імперіуснули, але тоді до мене не дійшло!
Ліну струснули нові ридання. Герміона лагідно поплескала її по плечі.
— Ліно, а вона не сказала, хто дав їй цей пакунок?
— Ні… не хотіла зізнаватися… а я сказала, що вона дурна, і щоб не несла пакунок до школи, але вона не хотіла й слухати, а… а я тоді спробувала забрати в неї пакунок і… і… і… — Ліна від розпачу завила.
— Ходімо краще до школи, — запропонувала Герміона, усе ще пригортаючи до себе Ліну, — побачимо, що там з нею. Ходімо…
Гаррі на мить завагався, а тоді зняв з себе шарф і, незважаючи на Ронів зойк, обережно накрив ним намисто й підняв з землі.
— Треба його показати мадам Помфрі, — пояснив він.
Хлопці пішли дорогою за дівчатами; Гаррі, йдучи, напружено міркував. Вони заходили вже на територію школи, коли він заговорив, не в змозі більше приховувати своїх думок.