Листи темних людей [UK]

46

Магістр Копрад Торбохват 1 шле багатократні повітання магістрові Ортуїну Грацію

«Мають вони вуста, але не говорять, мають вони очі, але не бачать; мають вони вуха, але не чують» 2,— каже творець псалмів. Сії слова можуть служити вступом і темою для

мого листа. Магістр Орту їй має вуста, але він ие говорить, а» саме не говорить ніколи членам папської курії, котрі їдуть у Рим, таке: «Повітайте од мене поштиво пана Коп-рада Торбохвата». Має вій очі, а не бачить, що я написав йому силу-силеину листів, і не одповідає мені на них, немовби їх не читав і навіть не бачив. Нарешті, Ортуїн має вуха, але не чує, бо я велів багатьом моїм товаришам, котрі відправлялись у ваші краї, поклонитись йому. Але він не почув моїх повітань, бо він на них не одповідав. Ви тяжко грішите, а оскільки я люблю вас, через се ви зобов’язані мене любити. Але ви сього не чините, бо не пишете мені. Я сильно хотів би, аби ви мені якомога частіше писали, бо я радуюсь од душі, коли читаю ваші листи. Проте я чую, що у вас багато слухачів і що ви нарікаєте на те, що Буш і Цезарій переманюють у вас учнів і спудеїв, хоча вони не здатні так алегорично тлумачити піїтів, як ви се чините, і наводити святе письмо. Мислю, що нечистий сидить у сих піїтах. Вони призводять до погуби всі університети. Чув я од одного старого лейпцігського магістра, котрий тридцять шість літ був магістром, що в його молоді роки справи в університеті йшли добре, бо на двадцять миль навкруги не було жодного піїта. Він оповідав також, що тоді спудеї охоче ходцли на лекції, як формальні, так і матеріальні3, поведенція їх у бурсі була похвальна. Було б великою осоромою, якби якийсь спудей ішов вулицею і не мав під пахвою Петра Іспанського 4 або принаймні «Основи логіки» 5. Граматики носили з собою завсі-ди «Частини» Александра 6, «Путівник», «Граматичні настанови для хлопців» 7, «Малий твір» 8 або ж «Думки» Йоганна Сінтена 9. І в школах учні завсіди слухали з великою увагою, вельми поважали магістрів вільних наук: кожний раз, як тільки вони побачили магістра, то так страхались, немовби побачили самого гаспида. Він оповідав такоя^, що в той час чотири рази в рік спудеї удостоювались вченого ступеня бакалавра, і кожного разу по п’ятде-сят-шістдесят чоловік зразу. У той час університет сильно процвітав. Хто в університеті провчився півтора року, одержував ступінь бакалавра, а хто провчився три роки або ж два з половиною, той ставав магістром. Родителі були сим дуже задоволені і охоче давали синам гроші, бо вони бачили, що їхні сипи осягають учепі титули. А нині спудеї хочуть слухати лекції про Вергілія, Пліпія та інших нових авторів; хоч слухають лекції п’ять літ,, все-таки не удостоюються вченого ступеня. Коли ж такі спудеї вертаються додому, родителі їх питають: «Ким ти став?» Одио-відають, що вони ніхто, зате студіювали поезію. Родителі не знають, іцо се значить. І коли побачать, що сини — не граматики, то нарікають на університет, шкодуючи, що змарновано гроші. Потім вони говорять іншим: «Не посилайте ваших синів в університет, бо вони там ие вчаться і не трудяться, а лише вештаються ночами, гроші ж наші па їхню науку йдуть намарне». Далі той магістр оповідав мені, що в його час 10 у Лейпцігу було коло двох тисяч спудеїв, близько цього було в Ерфурті, у Відні було чотири тисячі, у Кельні також, як і в інших університетах. А тепер у всіх університетах, разом узятих, не набереться стільки спудеїв, скільки їх було колись в одному або в двох університетах. Лейпцігські магістри сильно нарікають на малу кількість спудеїв і винуватцями сього називають піїтів. Коли родителі посилають своїх синів у бурси або в колегії, то ті не хотять там зоставатись, а йдуть до піїтів і вчаться у них всілякого непотребу. Він іще оповідав, що в давніші часи у нього було сорок бурсаків, і коли він ішов у церкву, на ринок, або гуляти в Трояндовий парк п, всі вони йшли за ним. Студіювати поезію тоді вважалось тяжким пересту-пом. І коли хтось на сповіді зізнався, що потай слухав лекції якогось бакалавра про Вергілія, то священик накладав на нього тяжку покуту, а саме: пісникувати кожної п’ятниці або кожного дня проказувати сім раз покаянний псалом. Магістр той присягався мені своєю совістю, що на його очах не допустили до магістерського екзамену одного спу-дея, бо один з екзаменаторів побачив, що той у свято читав Теренція. Ох! Якби тепер в університеті були такі порядки, як колись, то я не стовбичив би тут, у курії! Бо що_нам нині чинити в університеті? Прибутку катма, бо спудеї не хочуть більше жити в бурсах і вчитися у магістрів. З двадцяти спудеїв ледве один жадає сподобитись ученого ступеня, а всі інші хочуть учитеся в гуманістів. Коли читає магістр, то в залі мало спудеїв, а піїти на своїх лекціях збирають таку кількість слухачів, що прямо-таки дивом дивуєшся. А се призводить університети до погуби у всій Німеччині. Отож ми повинні молити бога премило-сердого, аби поздихали всі піїти, бо «лучче нам, аби один чоловік умер...» 12 і т. д., себто лучче, аби повмирали піїти, котрих не так уже багато в кожному університеті, ніж аби загинули всі університети. Напишіть мені незабарно, а якщо не напишете, то я напишу превелику скаргу на ваше недбальство. Живіть у вічному здоров’ї. Писано в Римі.