Листи темних людей [UK]

але він мене зупинив і сказав: «Вислухайте мене принаймні до кінця». Я відповів: «Не хочу слухати до кінця». Тоді він сказав: «Послухайте хоч, як я тлумачу ваше пророцтво». Я, подумавши, погодився, бо се ие шкідливо вислухати одлученого од церкви, лише не личить з ним їсти і пити. Тоді вірі почав так: «Будьте обереяші, кельнські філософи». Я не сказав «богослови», а «філософи», бо богослов’я кельнців радніше є філософія, себто софістична вмілість, а не богослов’я, бо се не що інше, як чортівське пустослів’я і безглузда балакаьшна. «Аби хижі вовки...» — се Яків Гохштрат, Арнольд Тонгрський та їм подібні. Вони олжею й лукавством навально і скажено нападають на невинних овець, якими були і є Петро з Равенни9 і Йоганн Рейхлін. Сих муягів богослови жадають об’явити єретиками, бо заздрять їм у вченості й славі і хочуть їх погубити, а самі неспроможні вчинити стільки блага, скільки вчинили сії, великовчені мужі. Через се богослови й найменовані вовками, котрі чигають на славу і життя нічим неповинних людей. Так, вони добрих сім літ мучили й переслідували повсюдно нещасного старця Йоганна Рейхліна 10 і, якби всемогутній бог не збавив його од сього лиха, вони б його до щирця розтерзали. Тим-то не личить іменувати Рейхліна хижим вовком, бо він за все своє життя ні на кого не нападав, себто він ніколи нікого фальшиво не звинувачував і ніколи ні пером, ні словом не посягав на життя і славу ближнього. Тепер зважте, що означають такі слова: «Аби ие увірвались у вашу вівчарню». Але ж сей доброчесний Рейхлін ніколи не проникав у Кельнський університет, тим паче не в голові його були ні кельнські богослови, ні кельнська церква, бо у нього були більш важливі діла. Тому й не можна його назвати одним з тих хижих вовків, котрих, як каже Ліхтенберг, треба вигнати з кельнської вівчарні. Далі: «Бо у ваш час станеться щось нове й нечуване», бо «ні око того не бачило, ні вухо не чуло, ні на ум не приходило» п, аби такого велевченого і доброчесного мужа, котрий багатьом поміч подавав і нікого не скривдив, в похилих літах так жорстоко й лукаво мучили, гнобили й переслідували. Далі сказано: «В церкві вашій». Се аж ніяк не може пасувати до Рейхліна, бо він тихо-мирно живе поза межами кельнської церкви, а саме в Констанцькому єпископстві» І2. «І уповаю, що прийдуть собаки»-— себто вірні пастирі овечої отари, котрі без заздрощів і злоби, смиренно і вірно пастимуть овець Христових, тобто християнський люд. «І розтерзають тих вовків, котрі пустошили вівчарню божу, і очистять церкву божу», себто виженуть усіх бридких і сквериих богословів, котрі нічого не знають, а тільки чваняться, що все знають». Коли він се сказав, я пішов геть і побожився всіма святими, що напишу про все в Кельн. Прошу вас смиренно розповісти се магістрам нашим і Йоганиові Пфефферкорну, котрий, так би мовити, є писар кельнців і ладнає дивні писання, аби злостиво допікати піїтам своїми творами. Той, хто таке розказував, родом із Берліна. І якщо хочете знати його ім’я, то напишіть мені, а я вам незабарно його назву. Шив він до того в Бонні, де його богослови здорово провчили. Але він і далі гудить богословів. Він гидкий християпин і вперто тримається своєї неправоти. Через се після смерті потрапить у геєну вогненну. Хай бог спасе од неї вас, богословів і братів-проповідників, навіки-віків. Амінь. Писано у Фраикфурті-на-Одері.