Жахослов [збірник]

Юкі пішла далі. Кейт інстинктивно озирнулася на другу супутницю – і побачила, як та несхвально супить брови, дивлячись на неї з другого боку вулиці. Навіть за англійськими стандартами Клара була дивачкою. І хоча минулий досвід Юкі перевершував усе, що пережила Кейт і що вона здатна була собі хоча б уявити, та все ж японка викликала в неї тепліші почуття, ніж місіс Клара Вотсон.[30] Вродлива вдовиця була, мабуть, найпідступнішою особою в їхній компанії. І все ж вона так само перебувала на службі в агенції, що присвятила себе (у який спосіб – Кейт іще належало з’ясувати) встановленню справедливості.

Кейт і Клара обидві були рудоволосі. Утім, Кейт гадала, що навряд чи її колега страждає від уваги парубків, які свищуть услід, обзиваючи її «морквяною головою» і «ходячим сірником». Свої вогненно-руді коси Кейт коротко стригла й ховала під капелюшками і шарфами. Клара ж невимушено розпускала свою розкішну полум’яну гриву, демонструючи її в усій красі. Кейт завжди мала проблеми з ластовинням, що часто проступало в неї на обличчі. Кларина шкіра молочного з рожевим підтоном відтінку була бездоганна, наче шар пудри, який за офіційної нагоди наносила на обличчя Юкі. На п’ятнадцять сантиметрів вища за своїх сестер-янголів, місіс Вотсон ніби поглядала на них звисока.

І все ж вони втрьох мали діяти як команда. За інших обставин Кейт легко мирилася з присутністю небезпечної колежанки. Зрештою ніхто не ставав Янголом Музики, не маючи за плечима Минулого… зазвичай, нещодавнього Минулого, сповненого скандалів, ризиків, навислих над головою небезпек. Кожна з них покинула країну, у якій мешкала до того, і врешті-решт опинилася в Парижі. Клара, англійка, що ніколи не ступала на землю Англії, довгий час жила в Китаї, але геть розсварилася з якимось божевільним мандарином і водночас – із колоніальними органами влади. Сферою її інтересів була тюремна реформа… що мала на меті не полегшення страждань нещасних в’язнів, а підсилення та естетизацію їхніх тортур. Юкі прибула з рідної Японії, де за її голову було призначено винагороду. За які саме злочини, вона не розповідала – казала лише, що «повернула деякі родинні борги». Кейт опинилася по різні боки барикад із фінансистом Генрі Вілкоксом.[31] Її стаття про небайдужість Вілкокса до дітей вийшла в «Пел-Мел ґазет» у рубриці «Жертовні діви сучасного Вавилону».[32] Відтоді його більше не приймали в поважних клубах, і це був певного роду тріумф справедливості – хоча, на думку Кейт, краще б він відбував тривалий термін у в’язниці за проектом Клари Вотсон. Зусиллями спритних адвокатів Вілкокса і найнятих ним громил Лондон став украй небезпечним місцем для Кейт.

Перш ніж покинути Англію, Кейт поклопоталася отримати рекомендаційного листа від керівної верхівки клубу «Діоген»[33] до директора агенції «Привид Опери». Для Франції «Привид Опери» відігравав ту саму роль, що й клуб «Діоген» для Англії: роль установи, яка, будучи загадковою сама собою, розслідує таємниці, що лежать за межами повноважень (або можливостей) звичайної поліції та розвідувальних служб. Статус Янгола Музики, хоча й тимчасовий, надавав певну міру захисту. Кейт була вдячна за можливість працювати на особу, що наводила більше жаху, ніж будь-яка акула капіталізму. Ті, хто спав і бачив, як з нахабних жінок знімають шкіру, як стинає їм голови Верховний Кат[34] чи як судові позови заганяють їх у банкрутство, двічі б подумали, перш ніж переходити дорогу месьє Еріку.[35]