Олена й Аспірин [Алёна и Аспирин - uk]

Він прокинувся і зрозумів, що це всього лише гроза. За вікном було сіро; фіранка не колихалася — хтось завбачливо зачинив кватирку. І горіла настільна лампа.

Аспірин лежав на дивані, обважнілий і крихкотілий, як медуза перед смертю. Поруч на журнальному столику стояла таця; Аспірин звівся на лікті, зачувши запах м’яса.

Над курячою відбивною здіймалася пара. Як трійко випнутих очей, червонілися помідори. А поруч — величезне горня кави.

— Смачного, — почулося з напівмороку. — Ти ж навіть не снідав.

— Котра година? — сипло запитав Аспірин.

— Уже скоро п’ята.

— Скільки ж я спав?

Відповіді не було. Аспірин сів, поморщився. Порожня пляшка з-під коньяку боязливо притискалася до ніжки дивана.

Він узяв виделку і ніж. Відбивна була ніжною, до міри посоленою, до міри поперченою, доволі рум’яною.

— Бачу, ти вже готова заміж, — сказав він, жуючи. — Шити-вязати, мабуть, умієш? А скільки тобі років?

Мовчання. Дівчинка сиділа, схрестивши ноги, притиснувши Мишка до грудей.

— І як звуть тебе, до речі? І де ти взяла м’ясо? Я курячих битків у холодильнику не тримаю…

— У тебе й овочів не було, — озвалася дівчинка. — І картоплі… Пішла й купила. На базарі біля метро.

— Ага, — сказав Аспірин і потягнувся за кавою. — А в аптеку по клофелін ти часом не заходила?

— В аптеку по клофелін, — повторила дівчинка, ніби оцінюючи масштабність жарту. — Навіщо? Ти й так проспав увесь день, як убитий… Це в тебе такий спосіб утекти від проблем?

Аспірин проковтнув глузування разом із величезним ковтком кави. Улюблений напій, слід завважити, був вартий хвали — сам Аспірин так не зумів би зварити.

За вікном спалахнула блискавка і майже одразу гаркнув грім. Від удару увімкнулася сигналізація залишених на подвір’ї авто. Бідолахи заревіли на різні голоси. Аспірин поклав горня на тацю.

— І що ти ще робила?

— Читала. Я тут журнали знайшла…

Аспірин підняв голову і побачив, що на килимі лежать, широко розвіявши сторінки, два числа журналу «Мачо» і три — «Люлі-Леді».

— Доктор Аспірин — це ж твій підпис? — серйозно запитала дівчинка.

Аспірин застогнав. Ліг, зручніше поправив під головою подушку.

— Я здогадалася, — сказала дівчинка. — «Сто рецептів здорового сексу», «Як познайомитися з блондинкою», «Як безболісно розпрощатися з блондинкою». ..

— Хто тебе прислав?

— Ніхто. Я сама. Бо ти мені потрібний.

— Навіщо?

— Сама я нічого не можу. Я нічого не знаю… Всього боюся…

— Я завважив, — процідив Аспірин.

— Правда. — Дівчинка зітхнула. — У мене нікого немає. Крім Мишка.

Аспірин здригнувся. Дівчинка нечутно підійшла. Взяла тацю з брудним посудом, понесла на кухню.

— Зачекай! — крикнув Аспірин їй у спину. — Як тебе все-таки звуть?

Знову грянув грім. За мить перед цим блискавка освітила темну кімнату, японський календар на стіні, корінці книжок на полицях і бліде обличчя дівчинки.