Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
В сторону до річки,
Як Оксану не знайду,
Піду – до Марічки.
29.9. 1973 р.
ПЛАНЕТА ІКС
Мої ріднесенькі земляни,
Це я звертаюся до вас,
Не будьте ж ви, як ті «бажанні»,
Що в кріслах «думають» про нас.
І це потрібно пам’ятати,
Що бомби атомні не ті,
Які спалили Херосіму
В останній світовій війні.
Тому давайте пригадаєм
Життя і смерть планети Ікс,
Яка була нам, як сестрою,
Поки з’явивсь там комуніст.
А як було? Давно страшенно,
Коли і нас ще не було,
Жила і ще одна планета,
Яку, як м’ячик, рознесло.
А як було? Жили там люди,
Якщо їх можна так назвать,
Які створили стільки зброї,
Що вже й не знали, де дівать.
І стільки бомб тих натворили,
Оті, так названі, пани,
Що всю планету розвалили
Разом із тими, що жили.
Й коли ми бачимо, що з неба
Летить до нас метеорит,
То старші люди так і кажуть,
Що, мов помер якийсь бандит..
Отак наказує тих доля,
І так у світі буде всім,
Хто народився руйнувати,
І убивати Херосім.
О, ви правителі бездарні,
Та будьте ж, врешті, ви людьми,
Тоді і вас лякать не стануть
Такі ж недоумки, як ви.
Товариші, мої земляни,
Якщо із вас кто хоче жить,
То сійте жито і пшеницю,
А бомби нічого творить.
8.12.1966 р.
ЛЮБОВ І ГІПНОЗ
Як поглянув на дівчину,
Так очима і прилип,
А вона іде, сміється,
Як по вулиці Пилип.
Як відійду, ніби – пава,
А підійду, як – оса,
Й верещить ота лукава,
Як погане порося.
Й щоб ви їй не говорили,
Вічно йде вона в штики,
Не людина, а горила,
А попробуй щось скажи.
А попробуйте, щось проти
Тому чуду ви сказать,
То закриє так вам рота,
Що й забудеш, як вас звать.
Отака вона та діва,
А ще кажуть, що жінки –
То найкращий витвір світу...
Звісно, після – сатани.
22.5.1961 р.
БІЛЕ ЩАСТЯ
Я йшов додому із роботи
Через садок, де ріс паслін,
І так хотів знять з тебе боти,
Щоб доторкнутись до колін.
А ти, нацупивши спідничку,
Тут же зробила свій уклін,
Що всі, немов до чарівнички,
Прилипли до твоїх колін.
О, як тоді хотів підкрастись
До тебе, люба, я в той гай,
І обійнять те біле щастя,
Що обіцяло вічний рай.
І, як спаде роса у полі, –
Віднести в свіженький покіс,
І там тебе, у білій льолі,
Всю цілувати з ніг до сліз.
8.7.1964 р.
ЛЕКТОР
Присв’ячую Андрусенко В.І.
Найкращому товаришу
Мене навчали в школі мислить
І свій навчали розум мать,
А потім ті думки десь зникли
І ледве стали виживать.
Нас в школі вчили працювати,
І менше ляпать язиком,
Це повторяв мені і тато
Частенько разом з батогом.
Нас в школі вчили всіх любити,
Та в першу чергу тих людей,
Яких давно тре’ було вбити.
З-за догматичних їх ідей.
Я пам’ятаю, як з району,
Лектор приїхав у село,
І став нам лекцію читати,
Що жить ми будем, як в кіно.
Що комунізм то – грізна сила,
Що люди рівні на землі,
І жити будемо, як в казці,
І про космічні кораблі.
Тоді ніхто не знав з нас правди,
Й кожен, поправивши, свій чуб,
Й аби почути про ту правду –
Попрямували прямо в клуб.
І я також те слухав й думав,
А щоб той лектор нам сказав,
Якби в той час, як він старався,
Та хтось йому взяв дулю дав.
І сам із себе став сміятись…
А як ще й друзям розповів,
То всі за боки стали братись,
А через мить весь клуб ревів.
І всі ревли, і всі сміялись,
А з чого? – і самі не знали.
А зараз, як Сююз на Штати –
Дивлюсь на себе і сміюсь:
– Ну як міг лекцію зірвати?
Хоч і молов той лектор чуш.
16.10.1967 р.
ДО І ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ
Хлопець дівчину цілує,
Ну, а та брикається,
А сама ж аж стогне – хоче,
Аби з ким побавиться.
Посміхнувся він до неї,
Бачить, що зачахне,
Якщо він оту дівчину
Вибачте, не трахне.
Став він жінку цілувать,
О, рятуйте, людоньки!
А вона: – Ой, почекай,
Бо болять вже губоньки.
Взяв її, аби вона
Не могла брикатися,
Й став творить таке, що й хата
Почала хитатися.
А поблизу, над лісочком
Десь сороки торохтять.
– А чи будеш, коли трахнеш,
Ти мене тоді кохать?