Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
А його сусід – Микола
Теж свій храп рішив ввімкнуть,
Аби хлопцям всім довести,
Що не гірший їх – ні чуть.
Тут романтика і поле,
Як же тут і не радіть?
Та, якби ж не наш Микола,
Що бурчить на всіх, як дід.
Бо коли ото проснеться,
Та як гляне у вікно,
То йому весь час здається –
Що попав в смішне кіно.
16.12.1972 р.
Я ДИВЛЮСЬ У ОЧІ МИЛІЙ
Я дивлюсь в дівочі очі,
На її руде лице,
І не против би, їй-богу,
Та воно ж таке худе..
7.7.1972 р.
ЛЮБЛЮ ГРОЗУ
Люблю, коли гроза надворі
І з гір стікає каламуть,
Коли ідуть дівки, як зорі,
І кожну хочеться… чуть-чуть.
19.10.1967 р.
ПРО КРАСУ ДІВОЧУ
Про яку, скажіть, тут скромність
Можна нині говорить? –
Якщо хто кого не стріне –
Того й хоче зупинить.
Вже такі всі соромливі,
Що ти, дядьку, не сміши,
Сам до неї не залізеш,
То сама стягне труси.
27.8.1973 р.
ВІТЕР У ДІБРОВІ
Плаче і голосить вітер у діброві,
Дівчині він снігом обновляє брови,
В очі їй в’їдається дротиком колючим,
Я його штовхаю, щоб не був він злючий.
28.11.1972 р.
ЗОЛОТІ ЛИСТОЧКИ
Умертвляє Дід Мороз
Золоті листочки,
І складає спочивать
У вірша рядочки.
Спіть, гарнесенькі мої,
Баю, баю, баюнькі,
Щоб, проснувшись на весні,
Знов були ви жвавенькі.
17.9. 1973 р.
В НЕБО ПОДИВІТЬСЯ
Теплий вечір синьоокий
Із небес спускається,
І закоханим у очі
Пильно придивляється:
– Хто тут Геля, хто тут Кет,
Миттю відгукніться,
Бо іде до вас брюнет,
Хоче щоб погріться.
21.9.1973 р.
КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЗИМА
На павутинці бабиного літа
До нас з небес спускається зима,
І в білий шовк вона одівшись,
Стала, як жінка снігова.
Ось завітала вже в Ставище,
Омолодила всі поля,
А зараз крутиться і свище,
Що аж ворушиться земля.
23.9.1987 р.
ОДНА ДОЛЯ
Коли ідеш ти з іншим в поле,
То хоч діток не забувай,
Бо в них одна з тобою доля,
І це ти вічно пам’ятай.
Бо то твоя одвічна слава,
Бо там де дітки, там – сім’я,
І їх лишать не маєш права
Де б ти, і з ким би не була.
26.9.1973 р.
ЩО ЛЮДИ СКАЖУТЬ?
Ні хвилювання, ні кохання
У ваших віршах не знайти,
Навіщо ж їм оті зітхання,
Щоб вічно плакать і ревти?
Навіщо, ти скажи, Балда,
Ті вірші, де одна вода?
А, якщо висохне вода? –
То що ж залишиться, Балда?
24.11.1973 р.
НЕЗРІВНЯННА
Ні з одною зорею, ні з Місяцем
Я не можу тебе порівнять,
Бо вони всі ночами лиш світяться,
В тебе ж очі постійно горять.
20.9.1973 р.
ОСІНЬ
Осінь, як люди у повній красі,
Ось вона в лузі сидить на росі.
Осінь вона, ніби жінка примхлива,
Трохи сердита, а трохи криклива.
Осінь, вона, ніби наша душа –
Ніжна, простора, химерна й проста.
Осінь, це – квіти, це мудрість, краса,
Хоч і буває, неначе оса.
В осені вчусь я, як треба нам жить,
Щоб їсти було, і було нам що пить.
Осінь, це книга про розум, життя,
І, навіть, найкращі людські почуття.
Осінь, це совісті, ніби мірило,
Звісно, якщо ти не зовсім дурило.
Осінь, вона, як людина багата,
Та, у якої є погріб і хата.
Осінь говорить, що свято Оксані
Можуть принести лиш очі кохані.
Очі ті сині, що душу бунтують,
Ті, які збуджують, манять, хвилюють,
Ті, що приносять і щастя, і горе,
Варто їх лише повезти на море.
10.10.1973 р.
МИ ЛЮБИМО СТАВАТЬ У ПОЗУ
Ми любимо ставати в позу
І один одного тусать,
А ще якщо хильнемо дозу,
Що і не можемо стоять.
І чи із нас хоч хто задумавсь,
Звідки до нас іде весна?
Звідки до нас ідуть ті думи,
Що заборони їм нема?
А ми, неначе, ті Іуди,
Що вже, аж соромно сказать,
Що й забуваємо, що люди,
Коли приходить час кохать.
30.8.1973 р.
ДОВГИМИ ХОЛОДНИМИ НОЧАМИ
Ти його вже, певно, обіймаєш
І його вже стала запевнять,
Що в житті нікого ти не маєш,
І без нього вже не можеш спать.
І так само будеш обнімати,