Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
Куди ж мені тепер податись,
Куди ж подітися мені?
26.10.1960 р.
БОГ – НЕ ТЕЛЯ
Бог – не теля,
Він бачить все із відтіля.
27.1.2012 р.
ВЕЧІР ЗОРІ ВИСИПАВ
Вечір зорі висипав
На міста і села,
Україно, моя нене,
Ти така весела!
Ти весела і щаслива,
Бо квітучим садом
Поросли Карпатські сливи
З Кримським виноградом.
В твоїх селах стільки світла
Не було ще зроду,
Бо усе те, чим багата,
Дякувать народу.
Чую голос я комбайнів,
Тракторів і кранів,
Як крокує Україна
Посеред курганів.
Бачу ріст твій, чую дзвони,
Славних ветеранів,
Та мішають ще погони
Підлих генералів,
Що воюють не за мене,
А за шоколади,
Їм до попи наша Ненька
Їм давай оклади.
Може б ми жили і краще,
Щоб не ті падлюки,
Що все тягнуть, та все тягнуть
Ніби чорні круки.
Може б ми жили і краще,
Щоб не ті гармати,
Що націлені на Київ,
Крим та на Карпати.
Бачу день твій, свої мрії
Й прагнення народів,
Аби менше свиней паслось
В нашому городі.
Україно, рідний краю,
Мій куточок раю,
Як же я тебе не терплю,
І тебе – кохаю.
10.6.1961 р.
ВІРИТЬ ЛЮДЯМ ТРЕБА
Ти прийшла і сіла на м’яку постіль,
А в моєму серці появився біль.
Ти така рум’яна, ніжна, молода,
Навіть, ще й не відала, що таке життя!
Жить би, веселиться, та співать пісні,
Тільки ти мовчазна, навіть, в літні дні.
І встаєш, й лягаєш у чужу постіль,
Скоро заспіває в вікнах заметіль,
Ну, а ти з синочком – ні вдова, ні дівка,
Вийдеш за ворота, скрипне глухо хвіртка.
Станеш і постоїш. А навкруги зорі,
Й зашумить пшениця, ніби хвиля в морі,
Глянеш і згадаєш постіль в гуртожитку,
Посмішку юначу і нічну задишку.
А, згадавши, скажеш... Що скажеш? – не знаю,
Тільки я сьогодні вже все те вбачаю.
А тому і серце біллю налилося,
Як тебе з синочком бачить довелося.
Вірить людям треба, та не буть сліпою,
Якщо буть не хочеш в двадцять літ «вдовою».
22.5.1961 р.
ЩОБ ЦВІВ БАРВІНОК
Ти ідеш і думаєш, щоб прийти додому,
А, прийшовши, «вмазать» гарну чарку рому.
В ромі живе смілість і веселий настрій,
А як гарно вмажеш – скрізь квітують айстри.
Ну, а я то, правда, більше п’ю горілку,
Щоб не тільки айстрам, а цвісти й барвінку.
22.5.1961 р.
ПОКИ ДУША МОЯ ГОРИТЬ
Чомусь усе в мене болить,
Та коли я на вас погляну,
То хочеться ще більше жить,
Хоч серце з кожним роком в’яне.
20.10.1967 р.
ДЕ ВОДА ХЛЮПОЧЕТЬСЯ
Де вода хлюпочеться
Й шепчуться гаї,
Цілу ніч виспівують
В лузі солов’ї.
Як тебе побачу –
Десь біля води,
Так сказати й хочеться:
– Ну, прийди, прийди.
Й де вода хлюпочеться,,
Й там, де льон цвіте,
Боже, як же хочеться
Обійнять тебе.
Знала б ти, що твориться,
У моїй душі,
А вода хлюпочеться
Й шепчуть комиші.
17.11.1960 р.
О, ЯК ЖЕ Я ХОТІВ ДО ТЕБЕ!
Я знаю добре: все найкраще
Уже в минулому давно,
І з кожним днем все важче й важче,
Що вже й не хочеться в кіно.
І вже не хочеться в діброви,
Й про все вже хочеться забуть,
Бо вже мої сивіють брови,
А мертві бджоли не гудуть.
Бо вже не хочеться в діброви,
Й до тебе ноги не несуть,
Хоча твої чудові брови,
Ще й досі спати не дають.
Й куди не глянеш – небо й небо,
І скрізь шепочеться трава,
А серце тягнеться до тебе,
Немов, до матінки дитя.
А Місяць плаває по небі,
Немов, по морю Посейдон,
О, як же хочеться до тебе
Хоча би на один сезон.
26.11.1964 р.
КРАНІВНИЦЯ
Земля, пісок, а серед поля – ясен.
Кладеш цеглину – виростає дім.
Піднявсь з руїн наш гордий Київ-красень,
І посміхається усім.
Поїдь на Нивки, на Відрадний,
На Воскресенський ти масив,
І ти побачиш як там крани
Тягнуть панелі зі всіх сил.
Побачиш ти і зрозумієш,
Навіщо кожний з нас живе?
А кранівниця рум’яніє,
І Сонце з неба в дім кладе.
І дім відразу молодіє,
Зникає холод, сніг і лід,
Бо кранівниць таких в нас сотні,
Які дарують людям – ЦВІТ.
Ідеш по вулиці й радієш,