Власник найкращого клубу для геїв

Славик, — знову звернувся до нього бос, — я тебе прошу — давай щось конкретне, я в мінусах, так бізнес не роблять, ти розумієш? Славик ще покивав головою, порозводився з приводу команди, до якої він повернувся, висловив припущення, що на його місці так зробив би кожен, стрельнув у Гоги на таксі і сказав чекати його завтра з гарними новинами. Назавтра зранку він передзвонив із чужого мобільника і збуджено прокричав, що зараз він, мовляв, сидить у виконкомі і що зараз тут, мовляв, вирішується питання на рівні облради, аби надати їм право цього року проводити «Вишивані рушнички»! Що? — перепитав його Гога. «Рушнички», — терпляче повторив Славик, чути було, як законний власник вириває у нього із рук свій телефон, але він не піддавався, — «Вишивані рушнички»! Та почекай ти! — крикнув він по той бік розмови і знову, припавши до слухавки, продовжив: — Конкурс дитячої та юнацької творчості, безпосередньо під патронатом губернатора, башляється з бюджету, якщо пройде — вони дають нам статус творчого центру, жодна податкова не доклепається. А ти впевнений, що нам це підходить? — на всяк випадок перепитав його Гога. Ясно, що підходить, — закричав Славик, — це саме те, що нам треба — малюнки на асфальті, конкурс дитячих моделей, старшокласниці в купальниках, бл… — розпишемо програму, бабло проведемо через бухгалтерію, зробимо відкат пожежникам, щоби вони нас у бюджет на наступний рік поставили, і все — цілий рік кавеенити будемо за народні бабки, шов маст го он, Георгію Давидовичу, я в цьому бізнесі двадцять років, ай, бл…! — закричав він уже, скоріше, в порожнечу, оскільки слухавку в нього таки забрали. Гога тяжко зітхнув і повернувся до кросворду.