Власник найкращого клубу для геїв

Послухай, сказав Гога другові дитинства, я в цьому бізнесі людина нова, мені потрібна твоя допомога. Хочу відкрити клуб. Ну, ти знаєш, відповів йому старий приятель, я в цьому взагалі не дуже розбираюсь, але якщо хочеш, можу розпитати людей. Ти не зрозумів, сказав йому Гога, мені не треба розпитувати людей, я сам усе знаю, мені потрібен компаньйон, розумієш? Я хочу, щоб ти робив цей бізнес зі мною, мені так вигідно, розумієш — я знаю тебе з дитинства, я знаю твоїх батьків, я знаю, де тебе в разі чого шукати, якщо ти надумаєш мене кинути. Ну, і головне, ти ж тут із усіма працював. Ти справжній компаньйон. І що, спитався Санич, ти справді збираєшся на цьому заробити? Розумієш, відповів йому на це Гога Ломая, заробити я можу на чому завгодно. Ти думаєш, я це для бабок? Та в мене на Балашовці п’ять вагонів гіпсокартону стоїть, я їх хоч зараз продам на Кіпр. Але, розумієш, в чому мій пафос — я не хочу на Кіпр. І знаєш чому я не хочу на Кіпр? Мені майже тридцять, зрештою, як і тобі, правильно? Я мав бізнес у чотирьох країнах, мене розшукує прокуратура кількох автономних республік, я давно мусив померти де-небудь у тундрі від цинги, я тричі потрапляв під артобстріл, у мене брав шприци Басаєв, мене ледь не розстріляв красноярський омон, одного разу в машину, в якій я їхав, потрапила блискавка, довелось потім міняти акумулятор. Я плачу аліменти одній вдові в Інгушетії, іншим не плачу, у мене половина зубів вставні, одного разу я ледь не погодився продати нирку, коли потрібно було викупити партію металообробних верстатів. Але я повернувся додому, у мене гарний настрій і здоровий сон, половину моїх друзів уже перебили, але половина ще живі, ось ти теж живий, хоча які в тебе були шанси. Розумієш, якось так сталось, що я вижив, і раз уже я вижив, то я собі подумав — ну, о’кей, Гога, о’кей, тепер усе нормально, тепер усе буде добре, якщо тебе не розстріляв красноярський омон і не вбило блискавкою, ну то який ще Кіпр тобі потрібен? І я раптом зрозумів, чого мені насправді хотілось усе життя. Знаєш, чого? Чого? — запитав його Сан Санич. Усе життя мені хотілось мати свій клуб, розумієш, свій клуб, в якому я зможу сидіти кожного вечора і звідки мене ніхто не викине, навіть якщо я почну ригати в меню. І що я зробив? Знаєш, що я зробив? — Гога засміявся. — Я просто взяв і купив собі цей довбаний клуб, розумієш? Коли купив? — перепитав його Санич. Тиждень тому. І що за клуб? Ну, це не зовсім клуб, це бутербродна. Що? — не зрозумів його Санич. Ну, кафе «Бутерброди», знаєш? Роботи там до х… але місце хороше, в районі Іванова, скину гіпсокартон, зроблю ремонт, і всі мої неврози лишаться в минулому. Тільки мені потрібен компаньйон, сам розумієш. Подобається ідея? — запитав він Санича. Назва подобається. Яка назва? Назва клубу: «Бутерброди».