Власник найкращого клубу для геїв

По обіді в клуб прийшли четверо, були в спортивних костюмах, але на спортсменів не виглядали, хіба на злісних порушників спортивного режиму. Охоронець запитав, до кого вони, але вони звалили його з ніг і пішли шукати директора. Гога сидів із Саничем і добивав кросворд. Санич побачив чотирьох і мовчки відключив телефон. Ви хто? — запитав їх Гога, вже наперед знаючи відповідь. Ми «Супер-ксерокси», — відповів перший, в синьому спортивному костюмі. Хто? — перепитав Сан Санич. Ти що, глухий? — сказав другий, так само в синьому спортивному костюмі. — «Супер-ксерокси». Весь будинок напроти — наш. Паркінг за рогом — теж.

І ще офіс на Південному, — знову вступив у розмову перший, у синьому. Загалом — ми лідери на ринку, зрозуміло? — це вже додав другий, у синьому. Третій, у зеленому, невдало повернувся, і з-під поли його спортивної куртки випав обріз, зелений швидко нахилився, підняв його і заховав назад, похмуро дивлячись навколо. Ми тримаємо мережу оптових центрів, — продовжував перший, — у нас прямі поставки із Швеції. Ви що, — спробував підтримати розмову Гога, — хочете продати нам ксерокс? Четверо похмуро замовкли, важко переводячи погляди із Гоги на Сан Санича. Ми хочемо, — нарешті почав перший, витираючи спітнілі долоні об синю тканину спортивних штанів, — аби все було по-чесному. Ви тут нові, вас тут не було. Це наша територія. Потрібно платити. Ми платимо, — спробував пожартувати Гога, — податковій. Третій знову невдало повернувся, і обріз гепнувся на підлогу. Четвертий відвалив йому ляща, нахилився, підняв зброю і сховав її до кишені своїх малинових спортивних штанів. Брат, ти не зрозумів, — знову почав другий, вкладаючи в слово брат всю свою ненависть. — Ми «Супер-ксерокси», ми покриваємо весь регіон. Що ви маєте на увазі? — спитався Сан Санич. Ти не перебивай, да? — різко сказав перший і повернувся до другого, — говори, Льоня. Да, — сказав на це Льоня, — у нас виходи на адміністрацію. Це наша територія. Так що треба платити. Ну, ми тут теж не чужі, — спробував щось сказати Гога. — Нас тут, у принципі, знають. Хто тебе знає, брат! — вигукнув другий, стискаючи кулаки, але четвертий взяв його за лікоть, мовляв, спокійно, Льоня, спокійно, вони самі не знають, що творять. — Ну, хто тебе знає? Ну як хто? — спробував потягнути час Гога. — Я по гіпсокартону взагалі працюю, у мене знайомі на Балашовці, плюс зачепки в податковій. Брати Лихуї знову ж таки… Що? — заревів другий, і Гога відразу зрозумів, що про Лихуїв можна було не згадувати. — Лихуї?! Ці лохотронщики?!! Та вони у нас, в «Супер-ксероксах», взяли партію старих принтерів і перепродали їх якимось мудакам із Тракторного! Сказали, що це копіювальні машини нового покоління! А ті зіпхнули їх в ментовську академію, оптом, із нашою ґарантією. Ми ледве відмазались!!! Лихуї!!! Лихуї!!! — Другий рвав на собі синю спортивну куртку і вигукував на весь клуб прокляте прізвище.